понеділок, 30 листопада 2020 р.

Урок № 38

 Тема уроку : Посадові інструкції і інструкції з охорони праці

1. Загальні положення

1.1. До роботи електромонтером допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли медичний огляд при вступі на роботу, визнані придатними для виконання зазначеної роботи та одержали посвідчення про наявність кваліфікаційної групи з електробезпеки не нижче третьої.

1.2. Електромонтер, якого приймають на роботу, повинен пройти вступний інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки, прийомів і способів надання долікарської допомоги потерпілим, бути ознайомлений під розпис з умовами праці, правами та пільгами щодо роботи в шкідливих та небезпечних умовах праці, про правила поведінки при виникненні аварій.

1.3. До початку роботи безпосередньо на робочому місці електромонтер повинен пройти первинний інструктаж з безпечних прийомів виконання робіт.

Про проведення вступного інструктажу та інструктажу на робочому місці робляться відповідні записи в Журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці і Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці.

При цьому обов’язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував.

1.4. Електромонтер після первинного інструктажу на робочому місці повинен протягом 2–15 змін (залежно від стажу, досвіду і характеру роботи) пройти стажування під керівництвом досвідченого, кваліфікованого електромонтера, який призначається наказом (розпорядженням) по дорожній організації.

1.5. Повторний інструктаж з правил і прийомів безпечного ведення роботи і охорони праці електромонтер повинен проходити:

–періодично не рідше одного разу на квартал;

–при незадовільних знаннях з охорони праці не пізніше місячного строку;

–у зв’язку з допущеним випадком травматизму або порушенням вимог охорони праці, що не призвело до травми.

1.6. Електромонтер повинен працювати в спецодязі та інших засобах індивідуального захисту, передбачених Типовими галузевими нормами: напівкомбінезоні бавовняному, рукавицях комбінованих.

1.7. Електромонтери, які обслуговують електроустаткування, повинні користуватися такими засобами захисту: діелектричними рукавичками, килимами і діелектричними калошами або ботами, а також інструментами з ізольованими ручками.

1.8. Усі захисні засоби повинні мати клеймо з позначкою дати наступного іспиту та напруги, при якій потрібно користуватися цим засобом.

1.9. Гумові захисні засоби повинні зберігатися у закритих шафах або ящиках окремо від інструменту.

Необхідно запобігати впливу мастил, бензину і інших речовин, що руйнують гуму.

Гумові захисні засоби перед їх застосуванням повинні бути оглянуті та очищені від бруду, а при зволоженні поверхні їх треба ретельно витерти і висушити.

Забороняється застосовувати засоби, які мають проколи і тріщини.

1.10. Електромонтеру забороняється користуватись захисними засобами, які не пройшли встановлених випробувань, а також такими, у яких минув строк чергового випробування.

1.11. Періодичні (контрольні) випробування захисних засобів повинні проводитися в такі строки:

– раз на два роки – ізолюючі кліщі для установок з постійним черговим персоналом;

–раз на 6 місяців – діелектричні рукавиці;

–раз на рік – діелектричні калоші;

–раз на три роки – ізолюючі підставки (огляд).

1.12. Усі монтажні і ремонтні роботи на електричних мережах і пристроях (або поблизу від них), а також роботи по приєднанню і роз’єднанню проводів електромонтери повинні виконувати за умов знятої напруги.

1.13. Заміну перегорілих запобіжників електромонтери повинні виконувати при знятій напрузі.

1.14. Забороняється встановлювати або замінювати під напругою електричні лампи.

1.15. Електромонтер при ремонті і обслуговуванні електроустаткування повинен застосовувати ручні переносні світильники.

Для переносних світильників при ремонті електрообладнання напруга повинна бути не вище 42 В, а в особливо небезпечних місцях (шахти, колодязі, металеві резервуари, котли) – не перевищувати 12 В.

Забороняється використовувати стаціонарні світильники замість ручних переносних.

1.16. Штепсельні вилки, що застосовуються у мережах з напругою 12 і 42 В, забороняється використовувати у мережах з великою номінальною напругою.

1.17. Штепсельні з’єднання на 12 і 42 В повинні мати колір, який різко відрізняється від кольорів штепсельних з’єднань на напругу вище 42 В.

1.18. Електроінструмент, переносні лампи, понижуючі трансформатори електромонтер повинен перевіряти один раз на місяць на відсутність замикання на корпус, на цілісність заземлюючого проводу, справність ізоляції живлячих проводів.

1.19. Електромонтер повинен включати у мережу електродвигуни, електроінструменти, прилади електричного освітлення за допомогою призначених для цього апаратів і приладів (кнопок, рубильників, вимикачів автоматичних, пускачів магнітних).

Забороняється вмикати електродвигуни, електроінструмент та прилади електричного освітлення до електромережі шляхом скручування проводів.

2. Вимоги безпеки перед початком роботи

2.1. Електромонтер перед початком роботи повинен надіти спецодяг і, при потребі, спеціальне взуття та засоби індивідуального захисту, перевіривши строк їх використання.

2.2. Перевірити справність електрообладнання, стан ізолюючих підставок, решіток, пускових приладів, заземлення та ін.

Перевірити справність ручного інструменту:

–держаки кусачок і плоскогубців повинні бути ізольовані;

–робоча частина викрутки має бути правильно заточена, а держак міцно насаджений та ізольований;

–гайкові ключі мають бути справні і відповідати розміру гайок.

Забороняється застосовувати прокладки та подовжувати ключі трубами.

2.3. Ручний інструмент слід зберігати в переносному ящику або спеціальній сумці для інструменту.

2.4. Одержати завдання – наряд або усне розпорядження на наступну роботу.

Усне розпорядження на наступну роботу необхідно записати в оперативний журнал. При цьому зазначається, хто дав розпорядження, місце і найменування роботи, строк її виконання.

2.5. Проглянути записи в журналі про несправності, порушення охорони праці за попередню зміну.

2.6. Переконатись у справності вмикаючих і вимикаючих приладів, сигналізації та блокувань.

2.7. Перевірити справність освітлювальних приладів, електропроводки та світильників, ламп. Відрегулювати місцеве освітлення так, щоб робоча зона була досить освітлена, а світло не сліпило очі.

2.8. Для підготовки робочого місця при роботах з частковим або повним зняттям напруги необхідно виконувати такі технічні заходи:

–провести необхідні відключення та вжити заходів, що перешкоджають подачі напруги до місця роботи внаслідок помилкового або довільного включення комутаційної апаратури (встановити механічний запір приводів вимикачів, рубильників та роз’єднувачів, ізоляційні прокладки в рубильниках та ін.);

–вивісити плакати “Не включати – працюють люди”, “Не включати – робота на лінії”, “Не відкривати – працюють люди”, а при потребі встановити загородження;

–приєднати переносні заземлення до заземлюючого пристрою;

–перевірити відсутність напруги на струмоведучих частинах, на яких повинно бути накладене заземлення;

–накласти заземлення на струмоведучі частини (безпосередньо після перевірки відсутності напруги), ввімкнути заземлюючі ножі або, якщо їх немає, накласти переносне заземлення;

–обгородити робоче місце і вивісити плакати: “Стій – висока напруга!”, “Не влізай – уб’є!”, “Працювати тут”;

–при потребі, обгороджувати струмоведучі частини, що залишилися під напругою.

2.9. Перевірити покажчиком напруги або переносним вольтметром відсутність напруги в електроустановках до 1 000 В.

2.10. Перевірити справність покажчика напруги на відсутність напруги. При цьому користуються діелектричними рукавицями.

2.11. Перевірити наявність заземлення електроустановок при напрузі 500 В і вище (змінного і постійного струму – у всіх випадках) корпусів електрообладнання, встановлених у приміщеннях з підвищеною небезпекою, в особливо небезпечних і в зовнішніх установках з номінальною напругою вище 42 В змінного струму і 110 В постійного струму, а також встановленого у вибухонебезпечних приміщеннях.

2.12. В електроустановках, конструкція яких така, що накладання заземлення небезпечне або неможливе (наприклад, у деяких розподільних ящиках, контрольно-розподільних пристроях окремих типів тощо), при підготовці робочого місця необхідно вжити таких заходів охорони праці:

–замикати на замок привід роз’єднувача;

–обгородження ножів або верхніх контактів роз’єднувачів виконувати гумовими ковпаками або жорсткими накладками з ізоляційного матеріалу.

2.13. До частин, які підлягають заземленню, належать:

–корпуси електричних машин, трансформаторів, апаратів, світильників;

–приводи електричних апаратів;

–вторинні обмотки вимірювальних трансформаторів;

–каркаси розподільних щитів, щитів управління, щитів і шаф;

–металеві конструкції розподільних пристроїв;

–металеві кабельні конструкції;

–металеві корпуси кабельних муфт;

–металеві оболонки та броня контрольних і силових кабелів;

–металеві оболонки проводів;

–стальні труби електропроводки та інші конструкції, зв’язані зі встановленням електрообладнання;

–металеві корпуси пересувних і переносних електроприймачів.

2.14. Необхідно постійно стежити за надійністю приєднання та справністю заземлюючого пристрою.

Забороняється використовувати для заземлення будь-які провідники, не призначені для цієї мети, а також приєднувати скруткою заземлення.

2.15. При веденні робіт на відключеній частині електроустановки заземлення накладається на струмоведучі частини фаз з усіх боків, звідки може бути подана напруга, включаючи і зворотну трансформацію.

Накладати заземлення треба безпосередньо після перевірки відсутності напруги.

2.16. При користуванні переносними заземленнями перед їх перевіркою на відсутність напруги вони повинні бути розміщені біля місць накладання заземлення і приєднані до затискача “земля”.

Затискачі переносного заземлення необхідно накладати в діелектричних рукавицях на заземлювані струмоведучі частини за допомогою штанги із ізоляційного матеріалу.

Закріплювати затискачі дозволяється цією ж штангою або безпосередньо руками, але при цьому необхідно обов’язково користуватись діелектричними рукавицями.

2.17. Зняття переносного заземлення із застосуванням штанг та діелектричних рукавиць необхідно проводити зворотним порядком, тобто спочатку зняти його з струмоведучих частин, а потім від’єднати від заземлюючого пристрою.

Накладення і зняття переносних заземлень в установках напругою вище 1 000 В повинні проводити двоє електромонтерів з кваліфікаційною групою не нижче четвертої, які ознайомлені із схемою електроустановки.

3. Вимоги безпеки під час виконання роботи

3.1. Дозволяється ведення робіт без зняття напруги в електроустановках напругою 500 В і нижче. Ці роботи повинні виконувати не менше, ніж два електромонтери. При цьому необхідно:

–працювати в діелектричних калошах або стоячи на ізолюючій основі (ізолюючій підставці);

–користуватись інструментом з ізольованими держаками (у викруток, крім того, повинен бути ізольований стержень). При відсутності такого інструменту необхідно застосовувати діелектричні рукавиці;

–обгородити сусідні струмоведучі частини під напругою, до яких можливий випадковий дотик ізолюючими накладками (гумовими матами, електрокартоном, міканітовими листами та ін.);

–працювати з опущеними і застебнутими біля кистей рук рукавами одягу та в головному уборі.

3.2. При веденні робіт на струмоведучих частинах, які знаходяться під напругою, за допомогою основних захисних ізолюючих засобів (оперативні та вимірювальні штанги, покажчики напруги, ізолюючі та струмовимірювальні кліщі та ін.) необхідно:

–користуватись тільки сухими ізолюючими засобами з непошкодженим лаковим покриттям;

–тримати ізолюючі засоби за держаки-захвати не далі обмежувального кільця;

–розміщувати ізолюючі засоби так, щоб не виникала небезпека перекриття по поверхні ізоляції між струмоведучими частинами двох фаз або на землю.

3.3. Забороняється при роботі під напругою застосування ножівок, напилків і металевих метрів.

3.4. Замінювати плавкі вставки запобіжників при наявності рубильника слід при знятій напрузі. При неможливості зняття напруги (наприклад, на групових щитах, зборках) заміна плавких вставок запобіжників допускається під напругою, але із зняттям навантаження; остання вимога не стосується запобіжників із закритими плавкими вставками.

3.5. Замінювати плавкі вставки запобіжників під напругою електромонтер повинен у захисних окулярах та діелектричних рукавицях, користуючись ізолюючими кліщами.

3.6. Замінювати плавкі вставки запобіжників може електромонтер із кваліфікацією не нижче третьої групи, а при заміні на висоті з приставних драбин – два електромонтери, один з яких повинен мати кваліфікаційну групу не нижче третьої.

3.7. Включення і відключення, які проводяться на розподільних щитах, у внутрішньоцехових і зовнішніх мережах з приставних драбин і риштувань, а також там, де ці операції через місцеві умови утруднені, повинні виконувати два електромонтери, з яких один повинен мати кваліфікаційну групу не нижче третьої.

Урок №37

 Тема уроку : Посадові інструкції і інструкції з охорони праці

Посадова  інструкція № ___

Електромонтер

I. Загальні положення

  1. Електромонтер  відноситься до категорії робітників.
  2. Призначення на посаду електромонтера та звільнення з неї здійснюється наказом директора школи.
  3. Електромонтер підпорядковується безпосередньо заступнику директора з господарських питань.
  4. Електромонтер  повинен мати групу безпеки не нижче 4, до 1000В.
  5. На посаду електромонтера призначається особа, яка має початкову професійну, середню-спеціальну освіту або вищу освіту за даною спеціальністю.

 

II. Завдання та обов'язки

  1. Забезпечує підтримку справного стану, безаварійну і надійну роботу обслуговуваних пристроїв та електроустаткування.
  2. Здійснює монтаж нових електричних мереж.
  3. Проводить планово-попереджувальний ремонт (ППР) електричної частини устаткування згідно графіка ППР.
  4. Виявляє причини зносу, вживає заходів щодо їх попередження та усунення.
  5. Забезпечує правильну експлуатацію, своєчасний якісний ремонт відповідно до інструкцій з технічного обслуговування, діючих технічних умов і норм та обслуговування трансформатора ТП-2 і електричних мереж підприємства.
  6. Ліквідує несправності в роботі пристроїв, їх ремонт, монтаж та регулювання.
  7. Дотримується правил внутрішнього розпорядку школи та режиму роботи.
  8. Дотримується правил охорони праці, техніки безпеки і пожежної безпеки згідно діючих інструкцій.

 

III. Права

Електромонтер  має право:

  1. Вносити на розгляд пропозиції щодо поліпшення електричного обслуговування школи, щодо поліпшення технологічних процесів, удосконалення оснащення, обладнання, підвищенню естетики праці.
  2. Вимагати забезпечення нормальних умов праці.
  3. Вимагати від адміністрації забезпечення правил охорони праці, техніки безпеки і пожежної безпеки.
  4. Вимагати забезпечення спецодягом згідно діючих норм.
  5. Вносити свої пропозиції щодо поліпшення технологічних процесів, удосконалення оснащення, обладнання, підвищення естетики праці.

 

IV. Відповідальність

Електромонтер  несе відповідальність за:

  1. Правильну експлуатацію обладнання в частині електробезпеки.
  2. Своєчасне та якісне виконання планово-попереджувального ремонту, за простій обладнання, що стався з його вини.
  3. Дотримання правил охорони праці, техніки безпеки і пожежної безпеки.
  4. Чистоту та порядок на робочому місці.
  5. Неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, передбачених цією посадовою інструкцією, в межах, визначених чинним законодавством України.
  6. Правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, у межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством України.
  7. Заподіяння матеріального збитку, в межах, визначених чинним трудовим і цивільним законодавством України.

 

V. Взаємовідносини  (зв’язки  з  посадою)

Електромонтер :

  1. Працює в режимі нормованого робочого дня за графіком, складеним виходячи з 40 годинного робочого тижня і затвердженим директором школи за поданням заступника директора школи з господарських питань.
  2. Проходить інструктаж з правил техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки під керівництвом заступника директора школи з господарських питань.

Урок № 17

 Тема уроку :  Теоретичні основи механізму горіння та вибуху 

дивитись за посиланням  https://www.znanius.com/18011.html

Під горінням розуміють швидкий фізико-хімічний окислювально-відновний процес з виділенням тепла, здатний до самораспространению і часто супроводжується світінням і утворенням полум'я. Класичні приклади горіння пов'язані з реакціями окислення органічних речовин або вуглецю киснем повітря: горіння кам'яного вугілля, нафти, дров і т. п.

Процес горіння є складним і складається з багатьох пов'язаних між собою окремих процесів, як фізичних, так і хімічних. Фізика горіння зводиться до процесів тепломасообміну і перенесення в реагуючій системі. Хімія горіння полягає в протіканні окисно-відновних реакцій, що складаються зазвичай з цілого ряду елементарних актів і пов'язаних з переходом електронів від одних речовин до інших - від відновлювача до окислювача.

Окислювально-відновні реакції горіння можуть бути міжмолекулярними і внутрішньомолекулярними. Міжмолекулярні реакції протікають зі зміною ступеня окислення атомів у різних молекулах. Внутрішньомолекулярні реакції горіння протікають зі зміною ступеня окислення різних атомів в одній і тій же молекулі (зазвичай це реакції термічного розкладання речовин).

Горіння - відносно швидкий процес. Тому до горіння відносять не всі окислювально-відновні реакції. Повільні реакції (низькотемпературне окислення, біохімічне окислення) і надто швидкі (вибухове перетворення) не входять до поняття горіння. Горіння обумовлюють реакції, час протікання яких зазвичай вимірюється секундами або, частіше, частками секунд.

Горіння супроводжується виділенням тепла. Тому до горіння призводять не будь відносно швидко протікають реакції, а ті, які в сукупності є екзотермічними. Реакції, що з витратою тепла ззовні, не відносяться до горіння. Горіння - самоподдерживающийся за рахунок виділення енергії процес. Тому горіння обумовлюють не будь-які екзотермічні реакції, а лише ті, сумарна теплота яких достатня для того, щоб процес став здатним до самораспространению. На практиці використовують реакції горіння, теплота яких, крім того, достатня для отримання того чи іншого корисного ефекту.

З урахуванням викладеного, в поняття горіння в широкому сенсі можна включити найрізноманітніші хімічні реакції між елементами і їх сполуками, включаючи реакції розпаду сполук. Горіння відбувається не тільки за рахунок утворення оксидів, але також за рахунок утворення фторидів, хлоридів і нітридів. Відомо горіння при утворенні боридів, карбідів і силіцидів ряду металів. Виділення тепла і розвиток процесу горіння можуть також відбуватися при утворенні сульфідів і фосфидов деяких елементів. Все це свідчить про різноманітність можливих реагентів, що беруть участь в горінні, і хімічних процесів між ними.

Енергія, що виділяється при горінні в результаті протікання хімічних реакцій, витрачається на підтримання процесу горіння, створення ефекту, а також розсіюється в навколишній простір. Стаціонарне горіння настає при рівності теплопріхода і тепловитрат на підготовку до горіння чергових порцій речовини.

У процесі горіння, так само як і в інших хімічних процесах, обов'язкові два етапи: створення молекулярного контакту між реагентами і сама взаємодія молекул з утворенням продуктів реакції. Швидкість перетворення вихідних продуктів в кінцеві залежить від швидкості змішування реагентів шляхом молекулярної і турбулентної дифузії і від швидкості хімічних реакцій. У граничному випадку характеристики горіння можуть визначатися тільки швидкістю хімічної взаємодії, тобто кінетичними константами і факторами, що впливають на них (кінетичний режим горіння), або тільки швидкістю дифузії і факторами, що впливають на неї (дифузійний режим горіння).

Речовини, що беруть участь в горінні, можуть бути в газоподібному, рідкому (або загущених) і твердому станах, попередньо перемішані між собою або НЕ перемішані. Якщо у горючій системі відсутні поверхні розділу між реагентами, то таку систему називають гомогенною, якщо є поверхні розділу, систему називають гетерогенної.

Горіння часто супроводжується світінням продуктів згоряння і утворенням полум'я. Під полум'ям розуміють газоподібним середовищем, часом що включає дисперговані конденсовані продукти, в якій відбуваються фізико-хімічні перетворення реагентів. Для газоподібних систем весь процес горіння протікає в полум'ї, тому часто поняття "горіння" і "полум'я" використовують як синоніми. При горінні конденсованих систем частина фізико-хімічних перетворень (нагрівання, плавлення, випаровування, початкове розкладання і взаємодія реагентів) може відбуватися поза полум'ям безпосередньо в початковому зразку і на його поверхні. Відомо безполуменеве горіння, коли процес протікає тільки в конденсованої системі практично без газоутворення і диспергування (горіння деяких термітів і сумішей металів з неметалами). Полум'я або частину його, як правило, характеризується видимим випромінюванням, хоча відомі і прозорі пламена. Найбільш високотемпературну частина полум'я зазвичай називають основною реакційної зоною, поверхнею полум'я або фронтом полум'я.

Після ініціювання процесу горіння в якій-небудь частині обсягу реагентів процес поширюється по всьому об'єму. На відміну від вибуху процес горіння поширюється в реагуючій середовищі зі швидкістю, що не перевищує швидкість звуку.

Якщо реагенти перед початком горіння небилиці перемішані, то горіння і полум'я називають дифузійними, так як змішання пального з окислювачем досягається шляхом дифузії. Найпростішими прикладами є полум'я звичайної свічки і пламена, що утворюються при змішуванні двох газоподібних потоків реагентів, один з яких окислювач, а інший - пальне.

Якщо ж реагенти попередньо перемішані (гомогенна суміш), процес горіння називають горінням попередньо перемішаних сумішей, або гомогенним горінням, а що утворюється полум'я - попередньо перемішаним. Прикладами можуть служити горіння сумішей водню, оксиду вуглецю та вуглеводнів з киснем або повітрям. Треба врахувати, однак, що в техніці при горінні не завжди виконується умова повного попереднього перемішування реагентів і можливі перехідні між гомогенним і дифузійним режими горіння.

Гетерогенне горіння відбувається на поверхні розділу фаз. Одне з реагуючих речовин знаходиться в конденсованій фазі, інше (зазвичай кисень) доставляється за допомогою дифузії з газової фази. При цьому конденсована фаза повинна мати високу температуру кипіння, щоб при температурі горіння практично не відбувалося її випаровування. Прикладами гетерогенного горіння служать горіння вугілля, нелетких металів. Залежно від характеру перебігу газового потоку, що утворює полум'я, розрізняють ламінарні і турбулентні пламена. У ламінарних пламенах протягом ламинарное, або шарувату, всі процеси масообміну і перенесення відбуваються шляхом молекулярної дифузії і конвекції. У турбулентних пламенах протягом турбулентний, процеси масообміну і перенесення здійснюються за рахунок не тільки молекулярної, але й турбулентної дифузії (в результаті макроскопічного вихрового руху). Характеристики горіння різноманітні. Їх можна поділити на такі групи: 1) форма, розмір і структура пламен; 2) випромінювання, температура полум'я і іонізація продуктів горіння; 3) тепловиділення і повнота згоряння; 4) швидкість горіння і межі стійкого горіння. Характеристики горіння можуть змінюватися в широких межах залежно від властивостей горючої системи і умов горіння.

Відомі такі види горіння: горіння газоподібних рідких і твердих речовин і їх сумішей за рахунок взаємодії з навколишнім газоподібної середовищем або з потоком цього середовища; горіння з'єднань за рахунок екзотермічної розпаду і горіння твердих гомогенних палив за рахунок внутрішньомолекулярного окислення.

Для створення максимальних ефектів: реактивної тяги, іонізації продуктів згоряння (плазми), видимого і селективного випромінювання, впливу на матеріали і стан атмосфери - в практиці застосовують різноманітні рецептури сумішей реагентів. Такими сумішами є порох, тверді і рідкі ракетні палива, різні за призначенням піротехнічні склади і термітні суміші.

Речовини, використовувані в якості пального, численні. Однак, на нашу думку, багато закономірностей горіння можуть бути описані і виявлені при розгляді горіння водню, оксиду вуглецю, вуглецю, найпростіших вуглеводнів і декількох високотеплотворних металів у різних активних середовищах. Інші речовини розкладаються або газифікуються на первинних стадіях горіння в основному з утворенням перелічених вище продуктів.

При горінні відбуваються різноманітні складні хімічні процеси:

  • 1) розкладання вихідних сполук (вуглеводнів, елементоорганічних сполук, нітросполук, неорганічних окислювачів);
  • 2) перетворення продуктів розкладання (освіта вуглецю в полум'ї, реакції метану та водяного газу);
  • 3) окислення (водню, оксиду вуглецю, вуглецю, найпростіших вуглеводнів, металевих горючих) і утворення конденсованих оксидів металевого пального;
  • 4) дисоціація продуктів згоряння;
  • 5) іонізація продуктів згоряння.

Вибухом прийнято називати вкрай швидке виділення великої кількості енергії, пов'язане з раптовою зміною стану речовини, супроводжуване руйнуванням і розкиданням навколишнього середовища, виникненням та розповсюдженням в ній так званої ударної хвилі.

Для вибуху характерні три обов'язкові умови (фактора):

  • 1) екзотермічність реакції;
  • 2) висока швидкість протікання реакції (час реакції складає 10-4-10-7 с);
  • 3) великий тиск газоподібних продуктів, які в процесі розширення здійснюють механічну роботу.

З першого погляду визначення настільки просто і зрозуміло, що здається навіть малозмістовним. Однак при більш уважному підході виявляється, що в ньому простота і ясність поєднуються з глибоким аналізом явища вибуху.

Насамперед з'ясуємо, що означає "дуже швидке" виділення енергії. Швидкість тих чи інших явищ - поняття відносне. Отже, дуже швидке виділення енергії вибуху має порівнюватися з іншими видами виділення або перетворення енергії.

Таким чином, виділення енергії вибухом є суттєво більш швидким, ніж інші форми виділення енергії в умовах. Наприклад, виділення енергії вибухом відбувається значно швидше, ніж виділення енергії при горінні. Найбільш важливим при вибуху є те, що енергія виділяється в межах заряду вибухової речовини швидше, ніж вона потім передається навколишньому середовищу.

Що означає "велика кількість" енергії? Це визначення треба розглядати, порівнюючи енергію вибуху з тією енергією, яка, так чи інакше, міститься в середовищі, що оточує місце вибуху. У цьому визначенні важливо те, що виділяється при вибуху енергія набагато більше енергії, що міститься в навколишньому середовищі.

Необхідно також уточнити поняття "виділення енергії". Як відомо, енергія не може виникати з нічого або зникати безслідно. Тому під виділенням енергії розуміють перетворення в енергію вибуху відповідного запасу енергії, яка накопичена і знаходиться в прихованій, потенційній формі в тому чи іншому місці.

До моменту вибуху звичайної вибухової речовини енергія вибуху міститься в прихованій, потенційній формі в його молекулах, точніше, в електронних оболонках цих молекул. Однак просте виділення енергії ще не означає, що стався вибух. Поняття "вибух" пов'язано з сильним механічним дією, тобто з появою механічних сил, прикладених до середовища і окремим тілам, оточуючим місце вибуху. Якщо цього немає, то немає і вибуху.

Щоб виділилася енергія могла здійснити механічне дію, потрібно робоче тіло, тобто речовина, яка могла б призвести досить великий тиск на навколишнє середовище. З цієї точки зору вибух може розглядатися як результат роботи дуже потужного теплового двигуна, чинного протягом вельми малого часу. При цьому гази, будучи на початку сильно нагрітими і стиснутими, розширюються і виробляють механічну роботу, переміщаючи середу, навколишнє місце вибуху.

Щоб забезпечити сильне нагрівання виділилися при вибуху 1330В і створити в них високий тиск, необхідно, щоб енергія або виділилася в цих газах, або була передана їм до того, поки ще не відбулося помітних втрат енергії і помітного збільшення їх обсягу. Це означає, що процес виділення або передачі енергії повинен поширюватися зі швидкістю, помітно перевершує швидкість розширення вибухових газів.

Зазвичай при вибуху початкова швидкість розширення газів сягає близько 1 км / с. Швидкість поширення процесу вибуху, званого детонацією, у вибухових речовин дещо більше і знаходиться в межах від 2 до 8 км / с.

При вибуху якого-небудь вибухової речовини, наприклад тротилу, відбувається його перетворення в розпечені вибухові гази, що мають високий тиск. При цьому енергія виділяється спочатку у вигляді теплоти, укладеної в сильно стислих газах. Гази діють на навколишнє середовище з такою силою, що ця середу починає стискатися і переміщатися. Тому гази отримують можливість розширюватися виробляючи роботу подібно газам, рушійним поршень двигуна внутрішнього згоряння, але з тією відмінністю, що вибухові гази розсовують навколишнє середовище по всіх можливих напрямах, а гази двигуна внутрішнього згоряння рухають поршень тільки але осі циліндра. При розширенні гази інтенсивно охолоджуються, їх тиск швидко падає і енергія передається навколишньому середовищі з дуже великим коефіцієнтом корисної дії.

Менш потужні вибухи можуть відбуватися і без виділення енергії в результаті будь-яких реакцій або її принесення ззовні. Причиною цього виду вибухів може бути раптове руйнування посудини, що містить сильно стиснений газ або пар. Прикладом таких вибухів є вибухи балонів зі стисненим повітрям або іншими газами, вибухи парових котлів.

Вибухоподібний характер має руйнування сильно стислих тендітних тіл, що супроводжується інтенсивним розльотом їх шматків. Так руйнуються, наприклад, масивні скляні кулі, стискувані гідравлічним пресом.

Вибухом зазвичай закінчуються дуже сильні удари бистродвіжущихся тіл про міцні перепони. Такі вибухи відбуваються при ударі метеорита об поверхню землі.

Отже, явище вибуху є за своєю природою складним фізико-хімічним процесом, що протікає за дуже короткий проміжок часу, рівний часткам мілісекунди, і тому існують певні складнощі в його експериментальному і науковому вивченні. Більш детально механізми виникнення вибухових перетворень і деякі математичні залежності, що описують ці закономірності та механізми виникнення вибуху, будуть розглянуті в розділі 4 даного посібника.

Урок №10

 Тема уроку : Підготовка тракторів, ciльськогосподарських і меліоративних машин та знарядь до зберігання

Урок №9

 Тема уроку : Виконання технічного обслуговування та ремонту гідравлічного та електричного обладнання

                                                       


                                         

 «Ремонт газорозподільного механізму»

Назва операції

Порядок виконання операції

Обладнан­ня робочо­го місця

1

2

3

4

1.

Дефек­тування

деталей

Основними дефектами розподільних валів (малюнок 5) є вигин і спрацювання 1 опорних шийок, шийки 3 під розподільну шестірню, кулачків 4, ексцентрика 2, шпонкового паза і різьби. Основними дефектами клапанів (малюнок 6) є: тріщини 1 і викришування 2 на­плавленого шару; спрацювання 3 і ви­гин 5 стрижня клапана; спрацювання торця 4 стрижня і робочої фаски 6

Вимірю­вальний інструмент (штанген­циркуль, мікрометр). Визначення візуально

2.

Ремонт розпо­дільного вала

Відновлення розподільних валів поля­гає в ремонті фасок, опорних шийок, кулачків. Якщо вигин вала більше до­пустимого, то його правлять на пресі. Спрацьовані опорні шийки шліфують і  полірують  під ремонтний розмір, шийку під розподільну шестірню від­новлюють хромуванням з наступним шліфуванням. Кулачки шліфують і полірують. Шпонкову канавку зава­рюють і фрезерують нову. Спрацьо­вану різьбу відновлюють електроім-пульсним наплавленням.

 

Прес, шлі­фувальний верстат ЗА73, апарат для хромування, зварю­вальний апарат

3.

Ремонт клапанів

При наявності тріщин, короблення, викришування наплавленого шару клапан бракують. Вигин стрижня усу­вають правкою на плиті, спрацювання - шліфуванням до ремонтного розміру. Спрацьований торець стрижня шлі­фують до усунення слідів спрацюван­ня. Робочу фаску клапана шліфують до усунення слідів спрацювання. Після шліфування фаски висота циліндрич­ної частини головки клапана повинна бути не менше заданого ремонтного розміру. При висоті головки клапана і розмірі його фаски менше допусти­мих значень клапан бракують.

Набір ін­струменту слюсарний, плита, вер­стат ЗА73

Вимірю­вальний інструмент

 

«Технічне обслуговування та ремонт агрегатів і приладів електрообладнання тракторів»

п/п

Зміст завдання та послідовність виконання

Обладнання та

інструмент, пристосування

Технічні умови і вказівки щодо виконання завдання

1.

 

 

 

 

 

 

 

 

Провести ЩТО агрегатів і приладів електрообладнання тракторів

 

 

 

 

 

 

Трактори Т-16М, ЮМЗ-6Л, МТЗ-80, Т-150К,набір інструментів, обтирочний матеріал.

 

 

 

 

1.      Очищаємо від пилу та бруду зовнішні прилади, перевіряємо та
підтягуємо їх кріплення.

2.      Очищаємо АКБ від бруду та пролитого електроліту,
перевіряємо надійність кріплення та щільність контактів клем.

3.      Перевіряємо роботоздатність приладів освітлення, стартера,
контрольно-вимірювальних приладів.

 

2.

 

 

 

 

 

 

 

Провести ТО-1 агрегатів і приладів електрообладнання тракторів

 

 

Трактори Т-16М,ЮМЗ -6Л, МТЗ-80, Т-150К, набір інструментів, обтирочний матеріал.

 

1.      Перевіряємо та, при необхідності, регулюємо натяг привідного паса генератора.

2.      Перевіряємо стан вентиляційних отворів у пробках АКБ, рівень електроліту.

 

3.

 

 

 

 

Провести ТО-2 агрегатів і приладів електрообладнання тракторів

Трактори Т-16М,ЮМЗ -6Л, МТЗ-80, Т-150К, набір інструментів,

1.      Перевіряємо стан щіток та колектора стартера.

2.      Перевіряємо встановлення фар.

3.      Перевіряємо кріплення

 

 

 

обтирочний матеріал.

проводів, плавність і легкість
обертання ротора генератора.

 

4.

Провести ремонт АКБ

Акумуляторна батерея, обтирочний матеріал

1.      Проводимо очистку клем АКБ та наконечників проводів від окису.

2.      Відновлюємо клеми АКБ та наконечники шляхом наплавлення свинцем.

3.      Заряджаємо АКБ до повної зарядки, після цього перевіряємо

густину електроліту (ареометром)   та напругу під навантаженням (навантажувальною вилкою).

5.

Провести ремонт

Генератора

 

 

Генератор, набір

інструментів,

обтирочний матеріал

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.             Проводимо розбирання генератора змінного струму.

2.             Відкручуємо гайку та знімаємо з вала шків з крильчаткою вентилятора, від'єднуємо випрямний пристрій від передньої кришки генератора, відкручуємо стяжні болти та роз'єднуємо кришки і статор.

3.             Вирівнюємо крильчатку вентилятора.

4.             Проводимо заміну підшипників генератора.

 

6.

 

 

1.                Проводимо розбирання стартера.