Урок № 28

 Тема Основні вузли і агрегати зернозбиральних комбайнів

Підбирачі дивитись за посиланням http://192.162.132.48:5000/MyWeb/manual/agroingenerija/silskogospodarski_mashynu/teoria/6/6.1.htm

Урок №5

 Тема уроку: Будова, класифікація, принцип роботи с-г машин для обробітку посівів сільськогосподарських культур.

                                                                  

Культиватор рослинопідживлювач начіпний КРН-5,6 Б  призначений для міжрядного обробітку і підживлення 8-рядних посівів кукурудзи, соняшнику та ін. З міжряддями 60 і 70 см. Культиватором можна виконувати такі операції: обробляти міжряддя прополювальними лапами у двох напрямах на глибину 6 – 10 см, розпушувати грунт розпушувальниим зубами (долотами) на глибину 10 – 16 см, вносити мінеральні добрива на глибину до 16 см, підгортати, нарізувати поливні борозни з одночасним внесенням добрив, обробляти рядки голчастими дисками і лапами-поличками, а також здійснювати передпосівний обробіток грунту на глибину до 12 см. Основні робочі органи культиватора – плоскорізальні прополювальні лапи (бритви), стрілчасті лапи, розпушувальні зуби і підживлювальні пристрої. До комплекту додаткових органів входять голчасті диски, прополювальні борінки, аричники, підгортачі, лапиполички і щитки-халабудки для захисту рослин від присипання грунтом під час роботи на швидкостях 8 – 9 км/год На культиваторі встановлено вісім туковисівних апаратів АТД-2, які подають добрива через тукопроводи у підживлювальні ножі. Секції культиватора мають опорний коток і паралелограмну підвіску. Привід туковисівних апаратів здійснюється від опорноприводних коліс через ланцюгову передачу. Ширина захвату культиватора 5,6 м, його робоча швидкість до 10 км/год, маса 1300 кг, виробність 4,4 га/год. Культиватор агрегатується з тракторами класу 14 кН.

                                                        

Культиватор-рослинопідживлювач начіпний УСМК-5,4В) призначений для передпосівного міжрядного обробітку і підживлення посівів цукрових буряків з шириною міжрядь 45 і 60 см, а також для суцільного обробітку грунту на глибину 8 – 14 см. Його обладнують прополювальними плоскорізальними лапами, універсальними стрілчастими лапами, легкими зубовими боронами, ротаційними робочими органами, роторами зі шлейфом, захисними дисками, а аткож підживлювальним пристроєм, що складається з 6 туковисівних апаратів з тукопроводами і 12 підживлювальних ножів, кронштейнів для кріплення апаратів на рамі і 2 механізмів приводу (від правого і лівого опорних коліс). Робочі органи – стрілчасті і прополювальні лапи, батареї голчастих дисків – прикріплюють насекціях культиватора. Голчасті диски призначені для суцільного і міжрядного обробітку посівів цукрових буряків, знищення грунтової кірки і бур’янів, що слабо вкоренилися. Диски діаметром 300 мм мають 12 голок. Кожна батарея складається з 5 дисків. Глибина обробітку грунту дисками батареї 3 – 5 см. Всього до культиватора додаються 24 батареї дисків. Диски змонтовані на пальцях кронштейна на капронових втулках і під час роботи культиватора повинні вільно обертатися.

Урок №37

 Тема уроку: Вимоги до комплектування машино-тракторних агрегатів для збирання сг. культур 

Для забезпечення високої продуктивності й економічності використання машинно-тракторного парку потрібно правильно комплектувати агрегати, враховуючи при цьому агротехнічні вимоги до якості виконуваних операцій і ступінь завантаження трактора як основні умови правильного агрегатування.

Правильно скомплектований агрегат має:

·        задовольняти вимоги агротехніки при високій якості виконання робіт;

·        забезпечувати раціональне використання машин з найвищою продуктивністю і найменшою витратою палива й мастильних матеріалів, тобто зниження затрат праці й коштів на виконання механізованих робіт при виробництві сільськогосподарської продукції;

·        створювати необхідні умови для роботи наступних агрегатів і забезпечувати вимоги охорони праці обслуговуючого персоналу в період виконання технологічних операцій.

Для обґрунтування складу агрегату треба визначити оптимальну кількість у ньому машин, знати тягові властивості трактора (шасі) й тягові опори сільськогосподарських машин-знарядь при раціональних режимах роботи.

Культиваторні агрегати комплектуються культиваторами й призначені для розпушування поверхні ґрунту на глибину до 12 см і глибокого розпушування на глибину до 25 см і більше, знищення бур'янів, внесення в ґрунт мінеральних добрив, підгортання й нарізування поливних борозен.

За призначенням розрізняють культиватори для суцільного обробітку ґрунту й просапні.

До культиваторів для суцільного обробітку ґрунту відносять парові культиватори, призначені для догляду за парами й передпосівного обробітку ґрунту, культиватори-плоскорізи для розпушування стерньових полів на глибину до 16 см, штангові культиватори для знищення кореневищних бур'янів, культиватори-розпушувачі, садові й лісові культиватори. Просапними називають культиватори, які призначені для міжрядної обробки посівів з метою розпушування ґрунту й знищення бур'янів, проріджування рослин у рядках, підгортання й нарізування поливних борозен. До просапних відносять також більшу групу культиваторів-рослинопідживлювачів, призначених для підживлення рослин мінеральними добривами в період росту.

Просапні культиватори, які пристосовані для виконання передпосівного обробітку ґрунту, а також для догляду за посівами з міжряддями різної ширини, називають універсальними.

Тракторні культиватори виготовляють навісними й причіпними.

До культиваторів висувають низку основних агротехнічних вимог.

При суцільному обробітку ґрунту поверхня поля повинна бути рівною, без гребенів і борозен.

Розпушування ґрунту повинне відбуватися без виносу вологих шарів на поверхню, без розпилення часток або їхнього ущільнення.

Відхилення від заданої глибини — не більше ±1 см.

Робочі органи культиватора повинні знищувати не менше 98–99 % бур'янів і не пошкоджувати рослин.

Посівні агрегати класифікуються за способом агрегатування з тракторами, за призначенням і за способом сівби.

За способом агрегатування із тракторами сівалки можуть бути причіпними й навісними.

За призначенням посівні агрегати поділяються на такі групи:

·        для посіву зернових культур, включаючи зернові сівалки із пристосуванням для висіву мінеральних добрив, насіння трав та інших культур (зерно-тукові, зерно-трав'яні);

·        для посіву просапних культур (кукурудзи, буряку, бавовнику); лляні, овочеві; спеціального призначення (лісові, лугові, парникові).

За способом сівби розрізняють рядкові, узкорядні, гніздові, квадратно-гніздові, пунктирні (точного висіву) і розкидні (для насіння трав і добрив) сівалки.

Залежно від призначення, до посівних агрегатів висуваються різні вимоги. Агрегати для висіву зернових культур повинні висівати насіння різних зернових і бобових, проса, а також інших культур, близьких за розмірами насіння до зернових, із заданими нормами висіву.

Сівалка повинна рівномірно розподіляти насіння по посівній площі. Висівальні апарати сівалки повинні забезпечувати рівномірний висів насіння.

Відхилення загального висіву від заданої норми допускається не більше ±3 %. Середня нерівномірність висіву між окремими висівальними апаратами не повинна перевищувати для зернових культур 3 %, а для бобових — 4 %.

Сошники сівалки повинні спрямовувати насіння на ущільнене дно борозни, на однакову глибину й загортати його вологим шаром ґрунту. Відхилення від заданої глибини закладення має не перевищувати ±1 см. Наявність на поверхні поля незагорнутого насіння не допускається. Поверхня поля після проходу сівалки повинна бути рівною, борозенки й гребені не повинні перевищувати 2-3 см.

Кукурудзяні квадратно-гніздові сівалки повинні забезпечувати висів однакової кількості насіння. Ушкодження насіння кукурудзи допускається не більше 1,5 %. Усі сошники повинні висівати групи насіння одночасно, на однаковій відстані одна від одної в поздовжніх і поперечних рядках.

Бурякові пунктирні сівалки повинні розміщати не менше 80 % одиночних насінин на заданих відстанях. Кількість пропусків не повинна перевищувати 2 %, а подрібнення насіння — 0,5 %. Глибина закладення коливається від 2 до 5 см. Відхилення від заданої глибини допускається не більше ±1 см.

Урок №36

 Тема уроку : Порядок налаштування сг/машин до контрольної роботи 

                                               

Основні регулювання валкових жаток

Регулювання ріжучого апарату. Зазор між сегментами та вкладишами пальців в передній частині повинен бути 0,5 мм, в задній – не більше 1 мм. Зазор між сегментами та притискними лапками допускається не більше 0,5 мм. Такі зазори досягаються рихтуванням пальцевого брусу, пальців та підгинанням притискних лапок.

В жатках ЖВН-6, ЖВН-6-12 при крайніх положеннях ножа неспівпадання осьових ліній сегментів з осьовими лініями пальців допускається не більше 5 мм. Центрують ніж зміною довжини шатуна.

В жатці ЖРС-4,9А при крайніх положеннях ножа осьові лінії сегментів для кожного другого пальця не доходять до осьових ліній на 6 мм.

Регулювання мотовила. Мотовило по висоті та виносу відносно різального апарату встановлюють так, щоб стебла не скупчувалися на пальцевому брусі і нормально укладалися на транспортери жатки.

При збиранні прямостоячих хлібів висотою 0,8...1,2 м вал мотовила виносять за лінію ножа на 60...70 мм, а по висоті встановлюють так, щоб планки торкалися стебел вище за їх середину, але нижче за колоски.

При збиранні низькорослих хлібів винос мотовила зменшують до 20...50 мм і опускають його по можливості нижче. Для збирання полеглих хлібів при русі жатки по напряму полеглості або під кутом до неї мотовило висувають вперед та опускають в найнижче положення.

При русі жатки назустріч полеглій мотовило наближають до ріжучого апарату.

В паралелограмному мотовилі регулюють нахил граблин та положення планок на граблинах. При збиранні полеглих сплутаних хлібів зуби граблин слід повернути назад під кутом 20...30° до вертикалі. При збиранні прямостоячих хлібів невеликої висоти замість граблин доцільно встановити планки та використовувати еластичні накладки. При високому густому стеблостої граблини або планки слід встановлювати вертикально, а при шнековому транспортері – повернути граблини зубами вперед на 20...30°.

В жатці ЖВН-6 мотовило по висоті установки регулюють гідроциліндрами на ходу, а по горизонталі – переміщенням повзунів на опорах вручну при зупинках. В жатці ЖРС-4,9А обидва ці регулювання виконуються гідроциліндрами на ходу завдяки зблокувальному механізму.

Частота обертання мотовила повинна бути такою, щоб окружна швидкість планок в 1,2...1,8 раза перевищувала поступальну швидкість жатки. При швидкостях руху більше 9...10 км/ч мотовило знімають.

Запобіжні муфти мотовила регулюють на передачу крутного моменту 100 Н·м.

Регулювання опірних башмаків, коліс. Зміною положення башмаків чи коліс відносно платформи жатки регулюють висоту зрізу залежно від довжини та густоти стеблостою, його стану (полеглий, прямостоячий) та кліматичних умов.

Висоту зрізу встановлюють суміщенням отворів у важелі башмака та косинці балки (ЖВН-6, ЖВН-6А, ЖНС-6-12, ЖРС-5, ЖВР-10), зміною положення башмака та колеса (ЖШН-6), а також башмака та гідроциліндра (ЖСК-4АМ).

На жатці ЖВС-6 висоту зрізу 60...500 мм встановлюють двома гідроциліндрами підйому платформи жатки. При цьому обмежувачі (хомутики зворотного ходу плунжерів гідроциліндрів) закріплюють так, щоб хомутики упиралися у стрижні перепускних клапанів та виключали гідроциліндри при досягненні заданої висоти зрізу.

На жатці ЖРБ-4,2, крім зміни положення башмака, мінімальної висоти зрізу (50 мм) досягають зміною кута нахилу платформи до 15°.

Зусилля тиску платформи жатки на башмаки (на кожен 250...300 Н) чи колеса регулюють натягом блоків пружин механізму зрівноважування.

Межі копіювання начіпних жаток у поздовжній та поперечній вертикальних площинах відносно напрямку руху жатки забезпечуються просвітом 60...70 мм між упором вітрового щита та упором на похилому корпусі. Тому для роботи з копіюванням жатку опускають доти, доки башмаки не торкнутися поверхні поля, а між упорами з’явиться просвіт 60...70 мм. В цьому випадку кронштейн опуститься нижче важеля і між ними утвориться просвіт 35 мм, чим забезпечується включення в роботу механізму зрівноважування.

Регулювання подільників. У торпедному подільнику центральне перо по висоті встановлюють переміщенням верхнього прутка в отворі спеціального болта, а похил – поворотом пера вправо або вліво.

Внутрішній стебловідвід по висоті регулюють поворотом болта у кронштейні стояка, а по горизонталі – переміщенням бокового прутка в отворі болта. Зовнішній – поворотом телескопічної тяги відносно прутка, а по горизонталі – зміною довжини телескопічної тяги.

У активному ножовому подільнику (жатка ЖРБ-4,2) регулюють зазор між сегментами і суміщення осей сегментів ножів у крайньому положенні рухомого ножа.

Зазор (до 0,5 мм) встановлюють прокладками, а ніж центрують (сегменти ножів у крайніх положеннях верхнього ножа суміщені) зміною довжини шатуна прокладками.

Регулювання транспортерів. Транспортери по натягу встановлюють так, щоб вони не пробуксовували і не були надмірно натягнуті.

Зазори між полотном та напрямними повинні бути однаковими з обох боків. Натяг транспортерів регулюють ременями та натяжними пристроями, що переміщають вали. Провисання стрічки 40...100 мм повинне бути при зусиллі 50 Н, прикладеному посередині настилу.

Питання для контролю:

1. Призначення та класифікація подільників.

2. Загальна будова та технологічний процес роботи подільників.

3. Призначення, класифікація , загальна будова та технологічний процес роботи транспортерів.

4. Призначення та класифікація мотовил.

5. Загальна будова та технологічний процес роботи мотовил.

6. Призначення та класифікація різальних апаратів.

7. Загальна будова та технологічний процес роботи різальних апаратів.

8. Загальна будова та технологічний процес роботи ЖВН-6.

Урок №25

 Тема: Порядок налаштування машин по догляду за рослинами до контрольної роботи

Підготовку культиватора до міжрядної обробки починають з вибору робочих органів в залежності від виду майбутніх робіт, виду оброблюваних рослин, ширини міжрядь, захисної зони і інших факторів. Потім встановлюють секції культиватора і кріплять на них робочі органи по ширині захвату культиватора, довжині секцій і встановлюють робочі органи на задану глибину. Розміщення робочих органів по ширині захвату культиватора проводять згідно з схемами, які є у заводських інструкціях до культиваторів (дві з них наведено на рис. 2 а, б). Необхідну схему переносять на розмічальну дошку і на неї наносять повздовжню середню лінію культиватора, осьові лінії рядків і прийняті захисні зони. Якщо культиватор за один прохід буде обробляти парне число рядків, на розмічальній дошці від середньої лінії справа і зліва проводять лінії розташування рядків на відстані, яка дорівнює половині ширини міжряддя, а потім на відстанях, які дорівнюють повній ширині міжрядь. При непарному числі оброблюваних рядків від середини культиватора проводять лінії на відстанях, які дорівнюють ширині міжрядь. Використовуючи розмічальну дошку встановлюють раму культиватора так, щоб її вісь симетрії збігалася з віссю середнього оброблюваного рядка сходів при непарному числі оброблюваних рядків і з віссю середнього міжряддя - при парному. Послабивши кріплення передніх кронштейнів 3 (див. рис. 3.1) секцій робочих органів, пересуванням їх вздовж бруса добиваються збігу вісі симетрії секцій з вісями оброблюваних міжрядь. Послабивши хомути 5 кріплення тримачів 6 до секцій, розставляють робочі органи культиватора за рахунок переміщення тримачів так, щоб лапи культиватора зайняли на розмічальній дошці місця відповідно вибраній схемі (для забезпечення потрібного розміру захисної зони). Після затягування хомутів тримачів розмічальну дошку забирають і у випадку необхідності змінюють розміщення робочих органів по довжині секцій. Розміщення робочих органів по довжині секцій здійснюють для того, щоб між крилами лап був зазор не менше 3 см, що забезпечує вільний прохід для грунті і рослинних решток. Для цього знову послаблюють хомути кріплення тримачів до секцій і переміщують тримачі по довжині секції для забезпечення потрібного зазору між крилами лап. При цьому не повинно порушуватися виконане раніше розташування робочих органів по ширині захвата культиватора, тобто повинен зберігатися розмір захисних зон. Після цього остаточно закріплюють хомути кріплення тримачів. При встановленні робочих органів культиватора на задану глибину під опорні колеса 9 бруса-рами культиватора (див.рис.3.1) підкладають дерев'яні бруски, товщина яких повинна дорівнювати потрібній глибині обробки, зменшеної на величину заглиблення коліс (1-2 см). Брус культиватора виставляють у горизонтальне положення, для чого з двох боків під нього встановлюють металеві підставки, висота яких повинна забезпечувати вертикальне розташування замка навіски. Під опорні копіювальні колеса секцій 8 підкладають дерев'яні бруски тієї ж товщини, що і під опорні колеса рами культиватора. Встановлюють і закріплюють у тримачах робочі органи у відповідності з вибраною схемою обробки. При виконанні останньої операції необхідно щоб стояки лап розміщувалися вертикально, а леза повністю прилягали до опорного майданчика. Це досягається зміною довжини верхньої ланки А паралелограмного механізму 4. При зменшенні цієї довжини кінець гряділя піднімається, при збільшенні - опускається. Після встановлення всіх робочих органів верхні з'єднувальні ланки секцій фіксують контргайками. У подальшому для зміни кута входження лап у грунт потрібно користуватись тільки поворотом бруса, змінюючи довжину центральної гвинтової тяги навісного механізму трактора.

Урок №39

 Тема : Виконання технічного обслуговування, ремонт, налагоджування  та регулювання простих машин тваринницьких ферм і комплексів

Тема уроку: Будова і принцип роботи, регулювання доїльного обладнання. Будова і принцип роботи вакуумних--насосів

відкрити за посиланням електронний підручник та розробити конспект 

http://rodak.if.ua/mot/teoria/tema_8.htm

Урок №38

 Тема: Загальна будова і схема дії машин для захисту рослин

                                                            

Основні засоби механізації захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів –

технологічні комплекси машин для обприскування сільськогосподарських культур.

Технологічний процес обприскування при застосуванні різних технічних

засобів майже однаковий. Відмінність полягає в застосуванні різних способів

обприскування і виборі режиму роботи машин залежно від конкретних умов

виконуваних обробок.

Дистанційне обприскування передбачає нанесення розпилюваної рідини на

об’єкти повітряним потоком, створюваним вентилятором. Застосовують його

переважно для боротьби зі шкідниками і хворобами польових культур, садових

насаджень, виноградників, хмільників, пасльонових культур, шкілки і садивного

матеріалу, маточників.

Штангове обприскування забезпечує рівномірний розподіл робочої рідини на

оброблювані об’єкти при мінімальному здуванні її вітром і проводиться в усіх

зонах країни. Гербіциди рекомендується вносити тільки штанговими

обприскувачами.

Стрічкове обприскування просапних культур забезпечує менші (у 2 – 4 рази)

витрати хімічних препаратів.

Дискретне обприскування застосовують у молодих садах. Воно також

зменшує витрати хімічних препаратів.

Оприскувач причіпний широкозахватний ОПШ-2000 призначений для

суцільного обприскування пестицидами, а також для підживлення посівів рідкими

добривами. Може додатково комплектуватись пінних маркером, міксером для

приготування робочих розчинів, бортовим комп’ютером для автоматичного

управління техноголічним процесом, системою промивання комунікацій,

багатопозиційними розпилюючими голівками та ін. Ширина захвату 18,0-21,5 м,

місткість баку 2000 л, витрачання пестицидів 75-300 л/га, а мінеральних добрив

200-400 кг/га, робоча швидкість 8-12 км/год, висота підняття штанги 0,5-1,9 м,

агрегатується з тракторами класу 14 кН

Обприскувач малооб’ємний штанговий ОМ-630-2 призначений дл

яобробки польових культур пестицидами у вигляді водних розчинів, суспензій і

мінерально-масляних емульсій. Віін має форму змонтованої на рамі конструкції,

що начіплюється на начіпну систему трактора.

Основними вузлами обприскувача є рама, бак із нержавіючої сталі з

гідравлічною мішалкою, поршневий насос, регулятор тиску з демпферним

пристроєм та манометром, п’ятисекційна штанга, карданна передача.

Обприскувач ультималооб’ємний штанговий ОМ-320-2 призначений для

хімічного захисту від шкідників і хвороб зернових, просапних, овочевих і

технічних культур. Він має форму змонтованої на рамі конструкції, встановленої

на триточкову начіпну систему трактора. Обприскувач може агрегатуватись лише з

тракторами, обладнаними гідравлічною системою відбору потужності (ГСВП) з

витратою масла 100 л/хв при тиску 10 МПа.

Основними складовими одиницями обприскувача є бак з гідравлічною

мішалкою, поршневий насос, рама, штанга, розпилювальний пристрій, карданна

передача й елементи комунікації.

Обприскувач причіпний вентиляторний ОПВ-2000 призначений для

хімічного захисту багаторічних насаджень (садів, виноградників, хмільників) від

шкідників та хвороб методом малооб’ємного і звичайного обприскування всіма

видами пестицидів, крім гербіцидів.

Урок№27

 Тема: Лікувально- профілактичне харчування.Фізіологія праці

розробити конспект 

Працівники, які зайняті на роботах з тяжкими та шкідливими умовами праці, безкоштовно забезпечується лікувально – профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами відповідно до статті 9 ЗУ  Про ОП  .

Лікувально – профілактичне харчування видається працівникам, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці, з метою поліпшення стану їхнього здоров’я та запобігання професійним захворюванням.

Лікувально – профілактичне харчування працівникам видається у вигляді гарячих сніданків до початку роботи. В окремих випадках за погодженням з медико – санітарним пунктом підприємства видача таких сніданків дозволяється в обідню перерву. Передбачено також видачу лікувально – профілактичного харчування працівникам на дому готовою їжею та продуктами.

Фізіологія праці – це розділ фізіології людини та гігієни праці, який вивчає вплив трудової діяльності та умов праці на фізіологічні функції людини. Досліди з фізіології праці проводяться під час роботи та поза нею і включають хронометраж трудових процесів і відпочинку, реєстрацію роботи серця та м’язів, мозку, ритму дихання, оцінки зміни працездатності під час короткочасних дозованих та довготривалих за часом різноманітних фізичних і психічних навантажень.

Сучасними проблемами фізіології праці є діагностика і прогноз працездатності, напруженості та втоми, вивчення фізіологічних механізмів навчання і адаптації до праці з метою розробки фізіологічних принципів і критерії раціональних режимів праці та відпочинку, професійної орієнтації та відбору.

Робочим і службовцям надається перерва для відпочинку та харчування протягом не більше 2-х годин, яка не входить до робочого часу.

Спеціальними нормативними актами для деяких категорій працівників встановлені додаткові перерви для відпочинку, які входять до робочого часу і відповідним чином оплачуються (на відміну від основної обідньої перерви).

До таких додаткових перерв належить:

• перерви для обігріву (працюючим у холодну пору року на відкритому повітрі чи у приміщеннях, що не обігріваються);

• перерви для працюючих у шкідливих умовах праці (на роботах, пов’язаних з вібрацією, на роботах у каналізаційній мережі);

• перерви для відпочинку на різних видах вантажно-розвантажувальних робіт.

Урок №24

 Тема уроку:  Порядок налаштування сг/машин машин до контрольної роботи

Міжрядний обробіток посівів просапних культур починають після появи на сходах 3 – 4 листочків. За весь період догляду проводять від двох до п’яти міжрядних обробітків. Глибина культивації залежить від ґрунтово-кліматичних умов зони і становить: першої культивації – 8 – 12 см, другої – 6 – 10, третьої і наступних – 4 – 8 см. Досить часто культивацію поєднують із підживленням посівів.

За міжрядного обробітку між рослинами в рядках і обробленою частиною міжрядь залишають захисну зону. Остання необхідна для того щоб, по-перше, не зрізати культурних рослин під час обробітку, а по-друге, щоб частки ґрунту, які будуть підніматися і переміщуватися лапами культиваторів, не присипали й не травмували сходів. Ширина захисної зони залежить від фази розвитку рослин і становить 7 – 17 см. Найбільш застосовувані захисні зони під час першого, другого й третього обробітків – відповідно 10, 12–13 та 15 см.

Відхилення середньої ширини захисної зони від встановленої не має перевищувати 2 см. Поверхня ґрунту в міжряддях після обробітку має бути рівною, а глибина борозенок понад 3 см не допускається. Під час обробітку захисних зон прополювальними борінками слід знищувати не менше як 65 –70% однорічних бур’янів, а за присипання ґрунтом із застосуванням загортачів – не менше як 90%. До того ж потрібно зрізати абсолютно всі бур’яни у міжряддях. Пошкодження культурних рослин понад 1% не допускається, як і не допускаються пропуски та огріхи.

До тракторів, які використовують на міжрядному обробітку, ставлять такі вимоги: ширина колії трактора має відповідати ширині міжряддя; колеса чи гусениці трактора мають проходити міжряддями з достатньою захисною зоною; польовий просвіт має забезпечувати прохід трактора над культурними рослинами без їх пошкодження; тиск ходової частини трактора на ґрунт не мусить перевищувати 0,04 МПа (0,4 кгс/см2), щоб не пошкодити кореневу систему рослин.

Застосування тракторів загального призначення на міжрядному обробітку просапних культур утруднене на полях: зі схилами понад 6°, із довжиною гонів менш як 800 м і площею до 30 га, неправильної конфігурації та порізаних ярами і перешкодами.

Колія трактора має бути такою, щоб колеса проходили посередині міжряддя, а зовнішня та внутрішня захисні зони були однаковими. Щодо трактора, захисною зоною називають відстань по горизонталі від середньої осьової лінії рядка рослин до краю обода (шини) колеса або гусениці. Достатні розміри захисних зон забезпечують збереженість кореневої і наземної частин рослин під час проходу агрегату, а отже, зменшують втрати врожаю.

Враховуючи ці вимоги та конструктивні можливості регулювання колії тракторів за міжрядного обробітку культур із міжряддями 70 см, задні та передні колеса тракторів розставляють на колію 1400 – 1460 мм.

Агротехнічний просвіт трактора під час обробітку просапних культур має забезпечувати випрямлення рослин без пошкодження після проходу трактора над ними. Допустиму ступінь пригинання рослин під час проходу трактора характеризують коефіцієнтом стійкості, який для кукурудзи становить 0,32 – 0,37, соняшнику – 0,20 – 0,23, картоплі – 0,23 – 0,25, цукрових буряків – 0,26 – 0,29, сої – 0,45 і залежить переважно від вологості рослин. У денну пору він збільшується на 15 – 20%, а у ранішній та вечірній час унаслідок насичення рослин вологою настільки ж знижується.

Для основних просапних культур у таблиці 1 подано нормовані значення агротехнічного просвіту й мінімальної захисної зони, які мають забезпечувати трактори.

Таблиця 1. Нормовані значення агротехнічного просвіту і захисних зон

Показник	Кукурудза	Соняшник, рицина	Соя	Цукрові буряки	Картопля
Ширина міжрядь, см	60, 70	70	45	45, 60	70
Агротехнічний просвіт, мм	640	640	450	400	400
Мінімальна захисна зона, мм	120	100	70	80

* У чисельнику – під час міжрядної культивації, у знаменнику – під час підгортання.

Для того, аби «вписуватися» у визначені міжряддя, на окремих гусеничних тракторах передбачено встановлення додаткового комплекту вузьких гусениць відповідної ширини. Втім, варто пам’ятати, що на вузьких гусеницях на 20% збільшується ущільнювальна дія рушіїв трактора на ґрунт.

На міжрядному обробітку просапних культур для запобігання пошкодженню культурних рослин гусеничними ходовими системами, трактори обладнують знімними стебловідводами-обтікачами. Вони забезпечують плавний нахил і відведення верхівок рослин у зону транспортного просвіту трактора, що дає змогу здійснювати обробіток посівів на пізніх фазах розвитку рослин.

Оскільки виконання міжрядного обробітку потребує дотримання жорстких вимог щодо точності водіння агрегату, прямолінійності його руху, курсової стійкості й маневреності, то у колісних тракторах перевіряють і регулюють сходження коліс, досягають визначеного тиску в шинах. Для поліпшення керованості трактора довантажують його передню вісь залежно від марки трактора й агрегатованих культиваторів. На тракторах зі здвоєними колесами тиск у шинах внутрішніх коліс має бути на 0,01–0,02 МПа більшим, ніж у зовнішніх.

Під час налаштування просапних культиваторів важливо правильно вибрати захисну зону на момент проведення обробітку. Для цього оцінюють якість сівби, визначають середню ширину рядка, що її займають рослини, та середнє відхилення рослин у рядку від його середини і враховують точність водіння трактора в міжряддях.

За малої захисної зони необроблена площа у міжрядді скорочується й культурні рослини пошкоджуються сильніше. За збільшення захисної зони необроблена площа збільшується, але рослини пошкоджуються менше. Значення ширини захисної зони для деяких культур подано в таблиці 2.

 

Таблиця 2. Ширина захисної зони під час міжрядного обробітку, см

Культура	Культивація
	перша	друга	третя
Кукурудза і соняшник	10	12–13	15
Соя	7	10–12	12–14
Цукрові буряки	8	11	13
Картопля:  культивація	10	12–15	15–20
підгортання	15	15–20	20–25

 

Готуючи культиватор до роботи, перевіряють його комплектність, правильність складання та технічний стан. Товщина лез лап має становити 0,3 – 0,4 мм, а дисків загортачів – не більше як 1 мм. Деформації стояків лап, рамок борін, вигинання регулювальних гвинтів не допускаються. Натяг ланцюгів привода туковисівних апаратів має бути таким, за якого відхилення нижньої вітки становить 2 – 3 см від зусилля 300 Н (30 кгс). Поперечне качання (розбіг) рами культиватора не має перевищувати 2 см.

Для виконання робіт по догляду за посівами просапні культиватори комплектують відповідними наборами робочих органів: прополювальними, універсальними стрілчастими і долотоподібними лапами, підживлювальними ножами, лапами-поличками (правими та лівими), ротаційними голчастими дисками, прополювальними борінками й захисними пристроями.

Прополювальні лапи – лапи-бритви (право- і лівосторонні) застосовують для розпушування ґрунту та підрізання бур’янів у граничній із рядком посіву зоні міжряддя. Працюють ці лапи у технологічному налагодженні з універсальними стрілчастими лапами за обладнання культиватора прополювальними борінками, захисними пристроями або ротаційними голчастими дисками. Замість лап-бритв можуть встановлювати напівлапи, виготовлені зі стрілчастих лап, в яких видалене одне з крил. Такі робочі органи стійкіше працюють на встановленій глибині і краще розпушують ґрунт.

Універсальні стрілчасті лапи захватом 220 та 270 мм, як і прополювальні, використовують для розпушування ґрунту та знищення бур’янів, але в осьових зонах міжрядь посівів. Стрілчасті лапи працюють у сполученнях схем розміщення з усіма типами робочих органів просапних культиваторів, за винятком обладнання культиватора долотоподібними лапами.

Долотоподібні лапи застосовують для розпушування міжрядь на ущільнених ґрунтах без винесення вологих шарів ґрунту на поверхню.

За допомогою підживлювальних ножів розпушують ґрунт у граничній із рядком посіву зоні міжрядь за одночасного внесення добрив на відстані 120 – 200 мм від осі рядка. Щоб запобігти забивання ґрунтом отворів підживлювальних ножів їх рекомендують заглиблювати лише на ходу.

Лапи-полички застосовують під час міжрядного обробітку для розпушування ґрунту, знищення бур’янів у зоні їхнього руху та переміщення частини ґрунту із цієї зони до рядків посіву для присипання бур’янів. Такий прийом дає змогу значно сповільнити ріст і розвиток бур’янів у захисній зоні, або знищити їх. Лапи-полички використовують, якщо рослини сягають заввишки не менш як 300 – 400 мм, а бур’яни – не більш ніж 150 мм.

Ротаційні голчасті диски застосовують для руйнування ґрунтової кірки та знищення бур’янів у захисній зоні рядка. Голчасті диски можна встановити так, що під час їх перекочування входження зуба у ґрунт відбуватиметься заокругленим або гострим боком. У першому випадку голчасті диски менше пошкоджують рослини, а в другому – знищують більше бур’янів.

Прополювальні борінки призначені для поверхневого розпушування ґрунту і знищення бур’янів у захисних зонах рядків посіву під час перших міжрядних обробітків та у міжряддях посіву – за наступних. Пружинні зуби борінки розставляють за симетричною або несиметричною схемою. Несиметричне розміщення зубів борінки виконують під час обробітку поверхні поля за наявності великої кількості післяжнивних решток або великих грудок. За обробітку міжрядь зуби борінок розставляють за симетричною схемою. Борінки шарнірно встановлюють у кронштейні, і під час роботи вони добре пристосовуються до рельєфу поверхні поля. Глибину ходу зубів регулюють за допомогою пружин стиску.

Захисні пристрої застосовують для запобігання присипанню рослин у рядках під час перших міжрядних обробітків або руху агрегату на підвищених швидкостях. Щиток пристрою над рядком рослин установлюють так, аби нижня його крайка була на відстані 10 – 12 см від горизонту поля, а його твірна поверхня розміщувалася в зоні інтенсивного відкидання ґрунту робочими органами культиватора.

Культиватор для міжрядного обробітку готують на спеціальному розмічувальному майданчику з нанесеними осями агрегату, розміщенням секцій на рівновіддалених відстанях від умовних рядків та позначеннями захисних зон рядка. Робочі органи встановлюють на задану глибину обробітку, а леза стрілчастих і плоскорізальних односторонніх лап на всій довжині мають торкатися поверхні майданчика.

Для забезпечення рівномірності глибини обробітку і більш вирівняної поверхні ґрунту універсальні стрілчасті лапи розміщують у секціях попереду плоскорізальних. Робочі органи у напрямку руху агрегату встановлюють на максимальній відстані один від одного, наскільки дозволяє довжина гряділя. Це поліпшує схід ґрунту з поверхні робочих органів та запобігає можливим відмовам через накопичення у просторі між стояками підрізаної рослинної маси бур’янів.

Крайні секції культиватора для обробітку стикових міжрядь комплектують не повним комплектом робочих органів. При цьому стикові міжряддя обробляють на всій площі за два проходи агрегату – в прямому і зворотному напрямках.

Підставою для вибору робочої швидкості агрегатів на міжрядному обробітку просапних культур є допустима за агротехнічними вимогами найбільша швидкість. Це пов’язано з тим, що переважно застосовують одномашинні агрегати, які зазвичай не завантажують двигун трактора повною мірою. Задля економії палива рекомендовано працювати на підвищених передачах та швидкісному режимі двигуна.

У фазі розвитку кукурудзи 5 – 7 листочків, коли для обробітку міжрядь використовують стрілчасту лапу й односторонні лапи-бритви, обробіток захисних зон виконують прополювальними борінками. Швидкість руху агрегату не має перевищувати 6 – 7 км/год. Ефективна робота ротаційних голчастих дисків забезпечується на швидкості 8 – 10 км/год. За міжрядного обробітку з присипанням бур’янів у рядках шаром ґрунту швидкість руху агрегату має бути 8 – 9 км/год.

Перед початком роботи знаходять посівні стикові міжряддя, які мають бути стиковими і за міжрядної культивації. Під час міжрядного обробітку агрегати рухаються переважно човниковим способом, але можливі й інші способи руху. Але найкраща якість роботи забезпечується тоді, коли просапний агрегат рухається у напрямку руху посівного агрегату.

Якщо на кінцях ділянки неможливий вільний виїзд агрегату, визначають поворотні смуги, ширина яких має відповідати ширині поворотних смуг посівного агрегату.

Під час першого проходу через 20 – 30 м агрегат зупиняють і перевіряють якість роботи, а саме ступінь знищення бур’янів у міжряддях і в захисних зонах, ширину захисної зони, глибину розпушування, гребенистість поверхні ґрунту в міжряддях, а також пошкодження культурних рослин.

Систематично (на поворотних смугах, а за потреби й у загінці на зупиненому агрегаті) спеціальним чистиком очищають робочі органи від рослинних решток і бур’янів, а опорні й ходові колеса – від налиплого ґрунту. Стежать за перекочуванням опорних коліс секцій поверхнею ґрунту.

Правильно підготовлені агрегати дають змогу поліпшити якість догляду за просапними культурами, підвищити продуктивність агрегатів, звести до мінімуму витрати робочого часу через простої, створити кращі умови для роботи збиральних агрегатів та знизити витрату коштів на виробництво продукції просапних культур.

Урок №35

 Тема : Агротехнічні вимоги до збирання сільськогосподарських культур 

розробити конспект

До основних машин для збирання зернових культур відносяться зернозбиральні комбайни з жаткою або підбирачем, валкові жатки і машини для збирання незернової частини врожаю.

На ділянках, призначених для роздільного способу збирання, висота стерні повинна бути в межах 12...25 см. Для нормальної роботи підбирача стебла повинні розташовуватися під кутом Ю...250 до напрямку валка. Для різних районів товщина валка в середньому коливається в межах 15...25 см, а ширина — 1,4...1,6 м.

Для створення нормальних умов роботи комбайна на полях з різною врожайністю роблять валки певних розмірів. Жатку відрегульовують так, щоб формувався валок масою не менше 3,5 кг на 1 метр його довжини. Втрати зерна після проходу жатки повинні становити не більше 0,5% при збиранні прямостоячих стебел і 1,5% — полеглих. При підборі валків втрати зерна не повинні перевищувати 1 %. Зерно в бункері комбайна повинно мати чистоту не менше 95%.

Прямим комбайнуванням збирають зернові з підсівом багаторічних трав, низькорослі і перестоялі хліба, а також зріджені хліба, якщо не можна сформувати валок масою більше 1,4 кг на 1 метр його довжини.

Загальні втрати зерна через невимолочення із соломою повинні становити не більше 1,5% при збиранні зернових і 1% при збиранні рису. Подрібнення насіннєвого зерна не повинно перевищувати 1%, продовольчого — 2, зернобобових і круп'яних культур — 3 і рису — 5%. Рух комбайна по полю спрямовують так, щоб жатка не залишала Огріхів. Різальний апарат повинен забезпечувати однакове і повне зрізування стебел без заминання і виривання на заданій висоті.

Для зменшення втрат зерна робочі органи жатки і молотарки добре ущільнюють і відрегульовують. При роботі із соломокопнувачем копиці соломи укладають правильними рядами, паралельно короткій стороні загінки. Солому скиртують при вологості 16...18%.

Правильна форма скирт і щільне укладання соломи в них створюють умови для її зберігання без втрат. Відразу після закінчення збирання загінку звільняють від соломи.

Урок №6

 Тема уроку: Порядок налаштування с-г машин до конкретної роботи.

Попередні зауваження Підготовка зернових сівалок до роботи включає в себе виконання наступних операцій: перевірку комплектності машини і правильності її складання, а для нової сівалки і часткову збірку; розстановку сошників на задану ширину міжрядь, якщо посів ведеться з міжряддями більше стандартних; установку висівних апаратів на задані норми висіву насіння і добрив; установку маркерів; приєднання сівалки до трактора і обкатку агрегату.

Сівалки С3-36 надходять з заводу в частково розібраному вигляді. Деякі деталі знаходяться в зерно-туковому ящику або упаковані в додаткові місця. Тому при підготовці нової сівалки до роботи доводиться її повністю збирати відповідно до вказівок інструкції, що додається до машини.

Перевіряє правильність складання сівалки. перевіряти технічний стан робочих органів і вузлів сівалки треба на рівному майданчику, причому причіпний пристрій і підніжна дошка повинні спиратися на підставки.

Перевірку починають з огляду всіх вузлів і механізмів. Під час огляду перевіряють комплектність складальних одиниць і механізмів, а також надійність їх кріплень. Необхідно переконатися в тому, що всі кріпильні деталі на місці, гайки і болти затягнуті до відмови, а шплінти розведені.

Після цього змащують обертаються і труться деталі, за винятком зубів зірочок, шестерень і ланцюгів. Підшипники сівалок типу СЗ (С3-36 C3T-36 і ін.) Розраховані на одноразову мастило на початку сезону.

Труться деталі і підшипники машин колишніх випусків ( СУЯ -24. СУТ -47 І ін.) Потрібно змащувати частіше: щозміни і один раз дві зміни. При підготовці цих сівалок до роботі треба керуватися таблицею мастила, наведеної в заводській інструкції.

Потім контролюють взаємодію інших деталей механізмів, перевіряють натяг ланцюгів і розташування шестерень редуктора. Вали зерновисевающіх і туковисевающих апаратів повинні обертатися вільно. Вали зерновисевающіх апаратів повинні важелями регуляторів висіву переміщатися вільно в осьовому напрямку. При повністю всунути в корпусу котушках торці їх повинні розташовуватися урівень з площиною розеток. Зірочки і шестерні окремих контурів передачі повинні розташовуватися в одній площині. Зазор між вершиною зуба однієї шестерні і западиною сполученої з нею шестерні повинен бути в межах 2-25 мм.

Натяг ланцюгів перевіряють натисканням рукою. При зусиллі близько 100 Н прогин неробочої гілки ланцюга повинен становити 104-12 мм. Диски плугів повинні бути гострими і вільно від руки провертатися без бічного зазору. Тиск в камерах пневматичних коліс має бути приблизно 160-200 кПа.

Розстановка сошників. Для розстановки сошників на різну ширину міжрядь в сошниково брусах сівалок типу СЗ передбачені додаткові отвори. У машинах колишніх випусків сошники можна переміщати уздовж сошниково бруса і закріплювати в тому чи іншому положенні. Загальний порядок розстановки сошників на задану ширину міжрядь наступний. визначають кількість сошників, яке можна встановити на сівалці для заданого міжряддя. Для цього спочатку визначають корисну довжину сошниково бруса, т. Е. Відстань між центрами крайніх отворів кріплення сошників на брусі (сівалка С3-36 і її модифікації) або відстань між центрами скоб кріплення крайніх сошників, розставлених до відмови по сошниково брусу (сівалки СУ-24 і ін.). Потім ділять значення корисної довжини бруса на ширину міжряддя; частка від ділення дає число міжрядь. число сошників буде на одиницю більше. Нехай, наприклад, потрібно визначити число плугів, яке можна встановити на сівалці з корисною довжиною сошниково бруса 345 см при широкорядній посіві з шириною міжрядь 60 см. Деля 345 на 60 отримуємо в приватному 5 і в залишку 45. Отже, число сошників буде 5 + 1 = 6. Залишок, отриманий при діленні, показує, що при заданій ширині міжрядь 60 см корисна довжина бруса не використовується повністю і відстань між крайніми сошниками буде менше корисної довжини бруса на значення залишку; в нашому прикладі на 45 см, тобто крайні сошники повинні бути зрушені з кінців бруса до середини на 225 см кожен.

Плуга найкраще розставляти по настановної дошці, на якій відзначають середину сівалки, попередньо підклавши дошку між колесами сівалки, або розмітити розташування сошників на брусі машини. Розмічати місце розташування сошників слід тільки від середини бруса.

Якщо число сошників парне, то в середині сівалки буде міжряддя, і від середини в обидві сторони спочатку відзначають по половині міжряддя, потім по цілому. Якщо ж число сошників непарне, то в середині сівалки буде сошник, і при розмітці треба відкладати значення міжряддя.

За матюками на настановної дошці або на брусі закріплюють повідці сошників і відповідно вилки штанг на квадратних валах підйому.

При широкорядній і стрічковому посівах число сошників менше, ніж при звичайному рядовому посіві з міжряддям 15 см. Тому що звільнилися висіваючі апарати необхідно вимикати. Для перекриття непрацюючих висівних апаратів сівалки забезпечуються спеціальними заслінками, які вставляють між корпусами висівного апарату і дном насіннєвого ящика. До чинним апаратів треба приєднати, семяпроводи так, щоб вони після приєднання до сошників мали невеликий нахил.

Установка висівних апаратів на задану норму висіву насіння і добрив. Кількість висіваються насіння на одиницю площі поля, тобто норма висіву, залежить від робочої довжини котушки апарату і частоти її обертання. Для установки норми висіву треба підібрати підходяще передавальне відношення від осі ходових коліс на вал висівних апаратів і встановити важелем регулятора висіву необхідну робочу довжину котушок.

Слід також пам'ятати, що при малій робочій довжині котушки рівномірність потоку насіння погіршується, тому необхідну норму висіву слід встановлювати малим передавальним відношенням і більшої робочої длімой котушок.

Попередньо сівалку встановлюють на норму висіву на стаціонарі, до виїзду в поле, в наступному порядку.

1. Підпирають машину підставками і злегка піднімають домкратом так, щоб можна було обертати опорно-приводний колесо, передає обертання валу висівних апаратів. У сівалки С3-36 і її модифікацій домкрат встановлюють під скобу на бічних куточках рами. Сницями і підніжна дошка повинні при цьому спиратися на підставки.

2. Встановлюють важелі регуляторів висіву в крайнє положення так, щоб котушки повністю увійшли в корпусу, і перевіряють розташування кожної котушки щодо її корпусу. У повністю всунути положенні торці котушок повинні розташовуватися урівень з площинами розеток. Якщо цього немає, то в сівалці С3-36 і її модифікаціях необхідно відпустити болти кріплення корпусу апарату до ящика і пересунути корпус так, щоб торець котушки виявився врівень з площиною розетки. (У сівалок старих конструкцій розташування окремими ^ котушок відносно корпусу змінюють за допомогою підковоподібних регулювальних шайб або іншого пристрою.).

Після такої регулювання в будь-якому положенні важеля регулятора все котушки матимуть однакову робочу довжину і висівати приблизно однакову кількість насіння.

3. Встановлюють в системі передач відповідні передавальні відносини на вал висівних апаратів. У сеялках С3-36 як уже зазначалося, можна отримати чотири передавальних числа взаємної перестановкою шестерень.

4. Підраховують, яке число обертів п робить колесо сівалки на площі 001 га (100 м2). Для цього спочатку обчислюють площу, засівають сівалкою за оборот колеса. Ця площа дорівнює добутку ширини захвату сівалки на довжину обода колеса без урахування його ковзання. Частка від ділення 100 на обчислену площа і дає шукане число п. Наприклад, у сівалки С3-36 довжина обода колеса з урахуванням прогину шини приблизно становить 37 м. Так як ширина захвату сівалки 36 м, то площа, засівати сівалкою за один оборот колеса, буде 37-3133 м2 а розрахункова кількість п оборотів на площі 100 м2 складе 100: 133 «76. Якщо прийняти орієнтовно коефіцієнт ковзання колеса 01 то знайдене число обертів треба зменшити на 01 і остаточно отримаємо 76-09 = 68 обороту. При попередній установці можна прийняти п = Ч.

5. Засипають в ящик сівалки насіння (не менше 1/3 об'єму), а під плуга розстеляють брезент. Попередньо перевіряють розташування клапанів всіх висівних апаратів (у сівалок С3-36). При висіві насіння зернових культур зазор між клапанами і нижніми ребрами муфт повинен бути не більше 1-2 мм. Для висіву великих насіння зернобобових культур зазор встановлюють 8-10 мм.

На обід піднесеного колеса наносять мітку для зручності відліку частоти обертання. Встановивши важіль регулятора висіву (за шкалою) на довільне розподіл, повертають колесо 2-3 рази, щоб насіння * заповнили корпусу апаратів. Висіяне насіння збирають і висипають в насіннєвий ящик.

Потім повертають колесо сівалки на розрахункове число обертів. Висіяне насіння збирають і зважують, отримане значення маси множать на 100 і отримують фактичний висів на 1 га (для машини С3-36). Якщо при обертанні колеса насіння висіваються половиною висівних апаратів, то отримане значення маси множать ще на 2. При незбігу фактичної висіву із заданою нормою змінюють робочу довжину котушок переміщенням важеля регулятора і повторюють установку, і так до тих пір, поки сівалка НЕ буде висівати необхідну норму. Машина вважається встановленої на норму висіву, якщо при двох-або триразової установці відхилення від норми в ту або іншу сторону не перевищить 5%.

Слід мати на увазі, що колесо треба вр-ащать рівномірно, приблизно з такою ж частотою, з якою воно обертається при посіві. При швидкості руху 4-5 км /год колесо сівалки С3-36 обертається приблизно з частотою 20 об /хв.

При більш високих швидкостях руху частота обертання коліс пропорційно збільшується.

Остаточно сівалку встановлюють на норму висіву насіння в поле при перших проходах з певною довжиною гону. За обраною довжині гону підраховують фактичну площу, засівати при проході сівалки, і необхідне за нормою кількість насіння. Якщо довжина гону I, м, а норма висіву Q, кг /га, то при ширині захвату сівалки В кількість насіння <7, кг, которое должно высеваться по норме на длине I, будет: <7=0,0001 QBL .

Засипають в ящик довільну кількість насіння, вирівнюють їх рівень і по ньому проводять контрольні лінії на стінках ящика. Потім засипають в ящик зважену порцію q насіння і, проїхавши шлях довжиною /, перевіряють фактичний висів. Якщо виявиться, що рівень залишилися насіння збігається з контрольними лініями, то сівалка встановлена правильно. В іншому випадку змінюють робочу довжину котушок і повторюють посів на такий же розрахункової довжині гону до тих пір, поки сівалка не буде доведено на задану норму висіву. Так як машина попередньо налаштовувалася на стаціонарі, то зазвичай при одній або двох перевірках досягається необхідна норма висіву.

Установка туковисевающих апаратів на норму висіву. Туковисевающие апарати сучасних рядових сівалок, як уже зазначалося, мають несдвігаемие в осьовому напрямку котушки зі штифтами, тому кількість висіваються добрив визначається лише частотою обертання котушок. Норму висіву добрив можна дещо скоригувати зміною перетинів вихідних вікон (засувками) в задній стінці ящика.

Передавальне відношення на вал туковисевающих апаратів вибирають па таблиці заводського керівництва. Як уже зазначалося, в передавальному механізмі сівалки С3-36 і її модифікацій передбачена можливість отримання шести передавальних відносин взаємної перестановкою зубчастих коліс з числом зубів 2 = 152530 і 36. Після підбору по таблиці передавального числа необхідно зробити пробний висів добрив таким же способом, як і при установці зернових апаратів на норму висіву. Якщо при пробному висіві виявиться, що фактичний висів менше норми, необхідно змінити передачу, збільшивши передавальні відносини. При більшому фактичному висіву добрив передавальне відношення зменшують. Сівалка вважається встановленої на задану норму добрив, якщо фактичні висіву відрізняються від норми на 4-6%.

Установка маркерів. Щоб стикове міжряддя суміжних проходів сеялочного агрегату дорівнювало внутрісеялочному (з урахуванням допустимих агротехнічними вимогами відхилень), застосовують маркери. Маркер креслить слід (борозенку), за яким тракторист при наступному проході веде праве переднє колесо трактора або направляє край правої гусениці. Можна вести середину трактора (пробкою радіатора) по маркерні сліду.



Мал. 1. Визначення вильоту маркерів.

Конструктивно маркер виконаний у вигляді сферичного диска діаметром 250-300 мм, змонтованого на кінці розсувних штанг. Штанги пов'язані шарнірно з рамою сівалки або зчіпки.

Приєднання сівалки до трактора і обкатка агрегату. Після підготовки сівалки причіплюють її до трактора і підключають виносної гидроцилиндр до гідросистемі трактора. Включають сигналізацію (якщо вона є) в електричну систему трактора.

Обкатку сівалки рекомендують починати на самих малих швидкостях руху трактора з опущеними в робоче положення сошниками. Під час обкатки треба переконатися в тому, що вали висівних апаратів і диски всіх сошників обертаються. Якщо диски будь-якого сошника не обертається, треба зупинити агрегат і домогтися вільного обертання дисків. Необхідно також в процесі обкатки перевіряти роботу гідравлічного механізму підйому і опускання сошників. При повністю втягнутим в гідроциліндр штоку сошники повинні бути опущені в робоче положення, а вали висіваючих аппаратов- обертатися. У транспортному положенні разобщитель повинен відключати передачу на вали висівних апаратів. Періодичним включенням і вимиканням гідросистеми переконуються в нормальній роботі механізмів і робочих органів. Якщо всі вузли і механізми сівалки працюють нормально, то збільшують поступово швидкість руху агрегату до робочої і обкатують сівалку на цій швидкості протягом 1 ч.. 

Урок № 7

 Тема : Небезпечність та шкідливість речовин і матеріалів, що використовуються в автотранспорті. Засоби індивідуального захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів

розробити конспект

Важко уявити сучасну людину без автомобіля. У розвинутих країнах автомобіль вже давно став найнеобхіднішою побутовою річчю. Рівень так званої «автомобілізації» населення став одним з основних економічних показників розвитку країни і якості життя населення. Але ми забуваємо, що поняття «автомобілізації» включає в себе комплекс технічних засобів, що забезпечують рух: автомобіль та дорогу.

У наш час автотранспорт є основним джерелом забруднення повітря у великих містах.

Шкідливі речовини, під час експлуатації автотранспорту, потрапляють у повітря з вихлопними газами, випарами з паливних систем, а також під час заправки автомобіля паливом. На викиди оксидів вуглецю (вуглекислий газ і чадний газ) впливає також рельєф дороги та режим і швидкість руху автомобіля. Наприклад, якщо збільшувати швидкість авто і різко зменшувати її під час гальмування, то у вихлопних газах кількість оксидів вуглецю збільшується у 8 разів. Мінімальна кількість оксидів вуглецю виділяється при рівномірній швидкості автомобіля 60 км/год.

Таким чином, вміст шкідливих речовин у вихлопних газах залежить від ряду умов: режиму руху автотранспорту, рельєфу дороги, технічного стану авто та ін.

Тепер хочу спростувати один міф: дизельний двигун вважається екологічно чистішим, ніж карбюраторний. Але дизельні двигуни викидають дуже багато сажі, яка утворюється як продукт згорання палива. Ця сажа містить у собі канцерогенні речовини та мікроелементи, викид яких у атмосферу просто недопустимий. А тепер уявіть скільки цих речовин потрапляє у нашу атмосферу, якщо більшість наших потягів оснащені саме такими двигунами, бо дісталися нам у спадок від Радянського Союзу.

Вихлопні гази накопичуються у нижніх шарах атмосфери, тобто шкідливі речовини знаходяться в зоні дихання людини. Тому автомобільний транспорт варто віднести до категорії найнебезпечніших джерел забруднення повітря поблизу автомагістралей.

Забруднення поверхні землі транспортними і дорожніми викидами накопичується поступово, в залежності від кількості автотранспорту, що проїжджає через трасу, дорогу, магістраль і зберігається дуже довго навіть після ліквідації дорожнього полотна (закриття дороги, траси, магістралі або повна ліквідація шляху та асфальтного покриття). Для майбутнього покоління, яке найімовірніше відмовиться від автомобілів у їх сучасному вигляді, транспортне забруднення ґрунтів стане найболючішим і найважчим наслідком минулого. Можливо, що навіть під час ліквідації побудованих нашим поколінням доріг, забруднений неокислюючими металами та канцерогенами ґрунт доведеться просто прибирати з поверхні.

Різні хімічні елементи, особливо метали, що накопичуються у ґрунтах, засвоюють рослини і через них по харчовому ланцюгу переходять в організм тварин і людини. Частина з них розчиняється і виноситься ґрунтовими водами, потім потрапляє в ріки, водойми і вже через питну воду може потрапити у людський організм.

Найбільш поширеним і найтоксичнішим із транспортних викидів є свинець. Санітарна норма вмісту свинцю у ґрунті – 32 мг/кг.  За даними екологів вміст свинцю на поверхні  ґрунту біля траси Київ-Одеса в Україні наближається до 1000 мг/кг, але в місті, де дуже інтенсивний рух транспорту, цей показник може бути більшим у 5 разів. Більшість рослин легко переносить підвищення вмісту важких металів у ґрунті, лише при вмісті свинцю більше 3000 мг/кг починається пригнічення рослинного світу навколо дороги. Для тварин небезпечним є вміст 150 мг/кг свинцю у їжі.

Як можна захистити навколишнє середовище від транспорту? Наприклад, у США будують захисні смуги шириною 100 м з обох боків магістралі чи дороги, де дуже інтенсивний рух транспорту. За 10 років експлуатації такої дороги у її захисних смугах на кожному метрі акумулюється до 3 кг свинцю. У Голландії дозволено використовувати під посіви землю, яка знаходиться на відстані 150 м і далі від дороги, оскільки там дослідили, що у межах 150 м від магістралі у рослинах накопичується в середньому від 5 мг/кг до 200 мг/кг свинцю.

А тепер подивимося на нашу Україну: їдеш і біля дороги навіть без ніякої захисної смуги поля пшениці, рапсу, маку, буряків і т. ін. Коло дороги випасають худобу, ростуть фруктові дерева, з яких восени збирають щедрий врожай.

Латвійські вчені встановили, що на глибині 5-10 см концентрація металів менша, ніж на поверхні ґрунту. Найбільше викидів накопичується на відстані 7-15 метрів від краю проїжджої частини, через 25 м концентрація знижується приблизно удвічі, а через 100 м наближається до норми. Також варто звернути увагу на те, що із загальної кількості викидів 25% залишається на самому дорожньому полотні, а решта 75% осідають на прилеглій території.

Транспорт не лише забруднює навколишнє середовище, він також є джерелом шуму.

Рівень шуму вимірюють у децибелах (дБа). Для людини межа дорівнює 90 дБа, якщо звук перевищує цю межу, то це може викликати у людини нервові розлади і постійний стрес. Останнім часом транспортний шум став дуже гострою проблемою для населення. Близько 40% населення Києва проживає в умовах так званого шумового дискомфорту, при чому половина з них знаходиться під впливом шуму, рівень якого перевищує 70 дБа.

Загальний рівень шуму на наших дорогах вищий, ніж на Заході. Це наслідок того, що у транспортному потоці занадто багато вантажних автомобілів, рівень шуму яких дорівнює 8-10 дБа, тобто у два рази вищий, ніж у легкових. Але головна причина у відсутності контролю рівня шуму на дорогах. Вимоги щодо обмеження шуму відсутні навіть у Правилах дорожнього руху. Не дивно, що неправильне обладнання вантажівок та погане фіксування вантажів стало масовим явищем на дорогах. Часом вантажівка, яка перевозить зо два десятки газових труб, створює більше шуму, ніж поп-оркестр.

Вважається, що у місті 60-80% шуму створює рух транспортних засобів.

Джерелами шуму під час руху транспорту є: силовий агрегат, системи впуску і випуску, агрегат трансмісії, колеса під час контакту з поверхнею дороги. Звичайно, я не дуже добре тямлю у автомобілях і навіть не уявляю що таке агрегат трансмісії, але я точно знаю, що в шумових характеристиках транспорту під час руху по дорозі проявляється технічний рівень і якість дорожнього полотна. А тепер згадаємо наше національне лихо: погані дороги з вибоїнами, з численними латками, калюжами, ровами і т. ін. Отже, погана дорога це не тільки проблема автомобілістів та транспортників, це й екологічна проблема.

У розвинутих країнах для зниження транспортного шуму вдаються до таких заходів:

1. забезпечення рівномірного і вільного руху;
2. зниження інтенсивності руху та заборона руху вантажного транспорту у нічний час;
3. перенесення транзитних магістралей і доріг для вантажного руху із житлових зон;
4. побудова шумозахисних споруд та зелені насадження;
5. створення на придорожній території захисних смуг;
6. побудова прозорих захисних шумових екранів.

Але досягнення науково-технічного прогресу приносять людям не тільки користь, але й шкоду. «За все потрібно платити», – плата за автомобіль – наше здоров’я та наше життя. Це і нещасні випадки, і ДТП, і забруднення навколишнього середовища викидами шкідливих газів, і транспортний шум. Від цього страждають всі люди, навіть ті, хто не має власного автомобіля. І не тільки людям шкодить транспорт – всій природі. Звичайно, джерелом цього всього є не дорога, а автомобіль. Дорога навпаки захищає природу від автомобіля, а обов’язок інженера, будівельника і водія у тому, щоб цей захист був якомога ефективніший. Я не закликаю вас жити без автомобіля, я тільки хочу, щоб ми змогли знайти якомога більше можливостей для того, аби зменшити вплив автомобіля на навколишнє середовище.

З метою запобігання або зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих чинників застосовують засоби колективного та індивідуального захисту.

Чинне законодавство з охорони праці передбачає, що працівники певних професій на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням, або таких, що здійснюються у несприятливих метеорологічних умовах, повинні безоплатно (за встановленими нормами) забезпечуватися спеціальним одягом, спеціальним взуттям, іншими засобами індивідуального захисту (далі - ЗІЗ) та спецхарчуванням. Обов’язок щодо дотримання законодавства з охорони праці і забезпечення працівників ЗІЗ покладено на роботодавців.

Засоби захисту працюючих за призначенням поділяються на дві категорії: засоби колективного захисту і засоби індивідуального захисту.

Засоби колективного захисту призначені для:

• нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціювання, опалення, автоматичний контроль і сигналізація);
• нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне обладнання, світлофільтри);
• захисту від іонізуючих, інфрачервоних, ультрафіолетових, електромагнітних, лазерних, магнітних та електричних полів (огородження, герметизація, знаки безпеки, автоматичний контроль і сигналізація, дистанційне керування тощо);
• захисту від шуму, вібрації (огородження, звукоізоляція, віброізоляція);
• захисту від ураження електричним струмом (різні види огородження, захисне заземлення, автоматичне відключення, дистанційне керування);
• захисту від дії механічних факторів (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, знаки безпеки);
• захисту від хімічних факторів (огородження, герметизація, вентиляція та очищення повітря, дистанційне керування, знаки безпеки);
• захисту від високих і низьких температур навколишнього середовища (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, термоізоляція, дистанційне керування).

Створення на робочому місці сприятливих і безпечних умов праці тісно пов’язано із забезпеченням робітників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Засоби індивідуального захисту, залежно від призначення, поділяються на такі:

• ізолюючі костюми (пневмокостюми, скафандри);
• засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски);
• спеціальний одяг (комбінезони, куртки, штани, костюми, халати, плащі, кожухи, фартухи, жилети, нарукавники);
• спеціальне взуття (чоботи, черевики, боти, бахіли);
• засоби захисту рук (рукавиці, рукавички);
• засоби захисту очей (захисні окуляри) ;
• засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки);
• засоби захисту голови (каски, шоломи, шапки, берети) ;
• засоби захисту від падіння з висоти тощо (запобіжні пояси, діелектричні килимки, ручні захвати, маніпулятори);
• засоби захисту органів слуху (протишумові шоломи, навушники, вкладиші);
• захисні дерматологічні засоби (різні миючі розчини, пасти, креми, мазі).