Урок № 58

Тема Технологія зрошувальних робіт

Вкладення у розвиток зрошення окуповуються за кілька років при краплинному зрошенні і мінімум за 6-7 років при дощувальних системах, тобто для відновлення і розвитку зрошення потрібні довгі і дешеві кредитні кошти, яких в Україні немає.

Тому в питанні відновлення зрошення, як це не дивно, позитивну роль відіграють агрохолдінги, які  мають доступ до фінансових ресурсів. Саме вони змогли багато в чому зберегти зрошення, взяли його на баланс – і в обслуговування, і в експлуатацію.

Вирощування томатів на зрошуванні

Практично єдиний район в Україні,  у якому сільські і селищні ради розпорядилися цим ресурсом, передали агрохолдингам в аренду і практично зберегли площі зрошення – 50-55тис га – це Каховський район Херсонської області.

Внаслідок  розпаювання земель відбулося подрібнення земельних ділянок, але механізми консолідації і відповідальності за цільове використання земель не врегульовані. Землі отримували як зрошувані, але, не маючи ресурсів, почали їх використовувати як богарні, що прискорило процеси розграбування і трубопроводів і дощувальних машин.

Це призвело до того, що ми сьогодні маємо міжгосподарську мережу, яка може подавати воду  для поливу 2 млн га., а фактично  поливаємо менше 500 тис.га, тобто використовуємо 25% наявних потужностей.  Це як причепити трьохлемішний плуг до трактора 500  к.с. і радіти, що трактор швидко їде.  

У нас площі  фактичного поливу мінімум у 3 рази менші за те, що має поливатися. І виходить, що по Каховському зрошувальному каналу, проектна потужність якого 530 метрів кубічних в секунду, ми подаємо всього 125-130 метрів кубічних в секунду. Швидкість води менша, відбувається заростання. Те, що ми отримуємо від реалізації  води на полив, не є достатнім для здійснення  ні поточних, ні капітальних ремонтів, ні, тим більше, заходів із модернізації.  І ніяким чином держава не здійснює відповідної політики, яка б стимулювала нарощування площ зрошування.

Крім того, маємо великі  втрати води на фільтрації у каналах.  Всі наші системи були побудовані 30-35 років тому, для них характерна висока енергоємність подачі води. За даними Держводагенства, в середньому щороку в Україні при транспортуванні у зрошувальних каналах втрачається від 300 до 500 млн кубічних метрів води. Тобто 23-24% - це втрати на фільтрацію. Вони потім лягають на тариф.

Відомо, що  80% тарифу на подачу води – це електроенергія, яка витрачається на перекачування. Отже при таких витратах води на фільтрацію ,  четверта частина від того, що забирається, просто не доходить до споживача, але враховується в кінцевому тарифі.

І який вихід із цієї ситуації Ви бачите?

Нами ще у 2011 році  було запропоновано повернути внутрішньогосподарські мережі у державну власність. Цей захід мав на меті консолідувати  в Держводагентстві внутрішньогосподарські  мережі з метою подальшого  їх відновлення за кошти Світового банку або іншого інвестора. А вже після відновлення передати їх сільгосптоваровиробникам, об’єднаним в асоціації водокористувачів для експлуатації. Одночасно потрібно було розробити механізми державної підтримки придбання сільгоспвиробниками дощувальної техніки чи систем краплинного зрошення. 

Нажаль, ця пропозиція не була реалізована, а співпраця зі Світовим банком, що сьогодні рекламується, може завершитися  залученням реальних коштів не раніше 2018 року.  При цьому позиція Світового банку практично не передбачає реалізації потужного інфраструктурного проекту з відновлення та розвитку зрошення, а зосереджує всю увагу на створенні асоціацій водокористувачів і саме останні мають визначити і потребу у зрошенні і площі зрошення.

©Пропозиція - Головний журнал з питань агробізнесу
https://propozitsiya.com/ua/chy-stane-zroshennya-zagalnoderzhavnym-proektom-v-ukrayini