Урок 10

 Тема : Виконання заготівлі, приготування та роздавання кормів та силосу

Тема уроку: Будова, класифікація, принципи роботи с-г машин для заготівлі, приготування, роздавання  кормів та силосу.

дивитись за посиланням https://smf.org.ua/wp-content/uploads/2020/04/Tekhnolohiia-vyrobnytstva-sinazhu-i-sylosu-16.12.19.pdf

Будова і технологічний процес роботи кормозбирального комбайна

Кормозбиральний самохідний комбайн КСК-600 «Палессе SF60» (рис. 5.3.1) призначений для скошування кукурудзи в будь-якій фазі стиглості зерна, сорго, соняшнику та інших грубостебельних культур, скошування трав і підбирання з валків пров’ялених сіяних трав з одночасним подрібненням і завантаженням у транспортні засоби на рівнинних полях з нахилом до 8º.Комбайн складається із самохідного подрібнювача з двигуном потужністю 172 кВт, жатки для грубостебельних культур, підбирача, жатки для трав з транспортним візком. Залежно від виду роботи на комбайн начіплюють одну із жаток або підбирач.

Ширина захвату жаток для трав 5,0 м, для грубостебельних культур 3,0 м, підбирача 3,0 м. Продуктивність за одну годину основного часу на збиранні кукурудзи досягає 108 т, на підбиранні валків – 35 т.

Урухомник ходової частини гідравлічний, робочих органів – гідромеханічний.

Кормозбиральний комбайн КСК-600 може використовуватися у всіх ґрунтово-кліматичних зонах, крім гірських районів з ґрунтами підвищеної вологості.Самохідний подрібнювач (рис. 5.3.2) являє собою машину рамної конструкції з дизельним двигуном, живильно-подрібнювальним апаратом, силосопроводом, гідросистемою урухомлення ходової частини, гідросистемою робочих органів і рульового керування, гідросистемою урухомлення адаптерів та живильного апарата комбайна, електрообладнанням, кабіною з органами керування та приладами контролю.

                        

5.3.2. Самохідний подрібнювач КСК-600

1 – начіпний механізм; 2, 6 – освітлення; 3 – кабіна; 4 – моторна установка; 5 – силосопровід; 7 – причіпний механізм;

8 – рама; 9 – міст ведучих коліс; 10 – урухомник робочих органів; 11 – насосна станція; 12 – карданний вал; 13 – редуктор; 14 – міст керованих коліс; 15 – редуктор урухомлення живильного апарата; 16 – живильно-подрібнюючий апарат; 17 – каміннєдетектор

 

Складанні частини самохідного подрібнювача монтуються на рамі 8, до якої кріпляться мости керованих 14 і ведучих 9 коліс. На передній нижній частині рами встановлено живильно-подрібнюючий апарат 16 з силосопроводом 5 и редуктором 15 урухомлення живильного апарата. На передній верхній частині рами встановлено кабіну 3 з майданчиком керування. У середній частині рами кріпляться моторна установка 4, конічно-циліндричний редуктор 13, об’ємний гідропривід ведучих коліс, привід гідросистеми робочих органів і рульового керування. В задній частині рами справа розміщений масляний бак, а зліва – паливний бак. Моторна установка зверху і збоку закрита капотами. На нижній задній поперечині рами розміщено причіпний механізм 7 для приєднання причепа або транспортного візка.

Урок 59

 Тема  : Виконання зрошувальних робіт

Тема уроку: Порядок налаштування сг машин до контрольної роботи

                                                  

Технологічне налагодження дощувальної машини «Фрегат». До кінця повернути ручку регулятора швидкості руху останнього візка і промивний патрубок (рукоятку крана-задавача встановити у положення «Зачинено»). Підняти штовхачі коліс урухомлювальних візків, відкрити всі крани дощувальних апаратів.

Увімкнути насосну станцію і, плавно відчиняючи засувку на напірному трубопроводі, довести тиск на нерухомій опорі до 0,65 МПа.

Налагоджувати апарати від першого до останнього візка в такій послідовності: закрити кран перед апаратом, що регулюється; встановити і закріпити на основній насадці манометр з трубкою Піто на відстані 3 мм від кінця сопла; поступово відкриваючи кран, довести тиск води за манометром приладу ППД-6 до потрібного значення.

Установити  кут  сектора  поливу  кінцевого  дощувального  апарата.  Для встановлення кінцевого апарата на полив по колу необхідно підняти і закріпити палець перекидного важеля.

Перевірити роботу всіх апаратів у зворотній послідовності. Після перевірки ввести у струмінь гвинти-розсікачі таким чином, щоб не порушити компактність струменя і характеру обертання апарата. Перевести кран-задавач у положення «Відчинено» і опустити штовхачі коліс.

Правила техніки безпеки під час роботи з дощувальними машинами та їх обслуговування

 

 Відповідно до Закону України “Про охорону праці”, експлуатаційні водогосподарські організації, землекористувачі, власники землі під час виконанні ремонтно-експлуатаційних робіт на зрошувальних системах мають керуватися державними міжгалузевими та галузевими нормативними актами про охорону праці-правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими документами, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

               Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки в разі виникнення аварій згідно з типовим положенням, затвердженим Держнаглядохоронпраці.

               На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безкоштовно, за встановленими нормами, спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.

               Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого та соціально-культурного призначення, виготовлення і передання у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, нових технологій без дозволу органів державного нагляду забороняється.

                Особи адміністративно-технічного персоналу, власники, які своїми вказівками або діями порушують встановлені правила техніки безпеки і охорони праці несуть  відповідальність згідно з чинним законодавством.

               До виконання робіт, що потребують спеціальних знань і підготовки (водолазні, електротехнічні, вибухові, управління механізмами, автомашинами і т.п.), можуть залучатися лише особи, що мають право на виконання цих робіт.

               Особлива увага має бути звернута на чітке дотримання правил та інструкцій з техніки безпеки під час робіт з електрообладнанням; у котлованах, траншеях і тунелях, під час будівництва та ремонту захисних і регулюючих споруд, під час роботи з легкозаймистими матеріалами і отрутохімікатами, а також у разі  паводків, повеней і льодоходу.

              Усі житлові, службові і підсобні приміщення мають утримуватись у справному стані, відповідати встановленим санітарним вимогам і бути оснащені протипожежним інвентарем та вогнегасниками згідно з нормами, встановленими органами пожежної охорони.

             Для надання першої допомоги в разі  травм і нещасних випадків на експлуатаційних дільницях, насосних станціях, об’єктах виконання ремонтних робіт мають бути аптечки із запасом медикаментів та  матеріалів для перев’язування.

 

Урок 35

 Тема уроку: Транспортування та внесення мінеральних добрив

Технологічний процес підготовки і внесення добрив поєднує три складових: технологію, систему машин і організацію процесу. Кожна з цих складових є важливою, всі вони взаємозв’язані, але технологічний процес слід розглядувати в такій послідовності: технологія, комплекс машин, а потім організацію робіт.

Організація технологічного процесу із підготовки і внесення добрив залежатиме від видів добрив і способів їх внесення. Підготовка і внесення мінеральних добрив  значно залежить від фізико-механічних властивостей добрив, які визначають режим роботи машин. Серед них основними є гігроскопічність, злежуваність, сипкість і розсіюваність. Що більшу сипкість мають добрива, то краще і надійніше працюватиме машина та час їх внесення. Існують такі способи внесення добрив: основне -- внесення добрив перед сівбою або садінням культур; припосівне -- внесення добрив водночас із сівбою або садінням культур; підживлення -- внесення добрив під час вегетації рослин. Крім того, внесення добрив може бути суцільне (розкидне), місцеве (локальне), а також поверхневе і глибоке.

Організація технологічного процесу з підготовки і внесення добрив ґрунтується на дотриманні агротехнічних вимог, спрямованих на раціональне і ефективне їх використання: найбільш повне зберігання поживних речовин; усунення втрат добрив; перетворення поживних речовин добрив на більш доступні для рослин форми; набування ними кращих фізико-механічних властивостей; найбільш рівномірний розподіл добрив тощо.

Добрива, що злежалися, перед використанням потрібно подрібнити і просіяти. Розмір частинок після подрібнення становить не більше ніж 5 мм, вміст частинок менш як 1 мм допускається до 6 %.

У процесі фасування втрати добрив з паперовою мішкотарою не мають перевищувати 1 %, а з поліетиленовою — 0,5 %. У подрібнених добривах уміст шматків мішкотари має бути не більше ніж 3 % маси паперових і 0,08 % маси поліетиленових мішків.

У разі змішування добрив вологість компонентів не має відрізнятися від стандартної більш як на 25 %. Відхилення від заданого співвідношення поживних елементів у тукосумішах допускається не більше ніж ± 5 %, а неоднорідність суміші — не більше ніж ± 10 %.

До внесення органічних добрив ставляться такі агротехнічні вимоги: розкидані добрива негайно загортають у ґрунт; дотримуються заданої дози внесення добрив і рівномірності їх розподілу по поверхні поля. Нерівномірність розподілу за шириною розкидання допускається в межах 0...25 %, у напрямку руху — 0...10 %. Відхилення фактичної дози від заданої має бути не більш як 5 %.

Глибина загортання органічних добрив становить 15…25 см, до того ж на піщаних ґрунтах їх заорюють глибше, що залежить від кліматичних умов.

Використання свіжого гною і наявність в органічних добривах сторонніх предметів не допускається. Машини мають забезпечувати внесення добрив і їх сумішей 5…60 т/га.

Для внесення органічних добрив робочі органи машин мають забезпечувати швидке регулювання норми висіву, вони не мають забиватися і залипати.

За поверхневого внесення мінеральних добрив відцентровими розкидачами нерівномірність розподілу по всій площі поля не має перевищувати 25 %. Відхилення фактичної дози внесення добрив від заданої ±10 %.

Огріхи між суміжними проходами розкидачів не допускаються. Перекриття у стикових міжряддях має бути не більш як 5 % ширини захвату агрегату. У разі внесення у ґрунт мінеральних добрив глибина стрічкового внесення основних доз мінеральних добрив до сівби становить, см: під зернові культури на суглинкових дерново-опідзолених ґрунтах - 8…10; на піщаних і супіщаних ґрунтах 10…12; на різних ґрунтах посушливої степової зони - 12…15; під кукурудзу і цукровий буряк - 12…15; під бобові і соняшник - 10…12.

Плоскорізний обробіток ґрунту з одночасним внесенням основного добрива суцільним шаром здійснюють на глибину 15…25 см. Внесення туків, як правило, поєднують з основним або останнім паровим обробітком ґрунту.

Основне добриво, яке вносять одночасно з сівбою зернових, доцільно розміщувати на 3…4 см нижче від глибини загортання насіння.

Підкореневе підживлення озимих культур виконують у поперечному напрямку до засіяних рядків на зниженій швидкості, щоб зменшити пошкодження рослин. У разі підживлення рослин добрива вносять у ґрунт на глибину 3…5 см стрічками з інтервалами 15 см.

Глибоке внесення добрив особливо ефективне в насадженнях, розміщених на схилах. Починають глибоке внесення добрив, як правило, на третій четвертий рік після садіння, коли коренева система виходить за межі посадкової щілини. Через 5 – 6 років добрива вносять повторно, збільшуючи дозу в 4 – 5 разів залежно від перерви і результату аналізу вмісту рухомих форм поживних речовин методом ґрунтової і рослинної діагностики.

Час між внесенням добрив і їх загортанням не має перевищувати 12 год. для мінеральних і 2 год. для органічних добрив.

Урок 34

 Тема уроку: Будова та принцип роботи тукових сівалок та розкидачів

Технологічні та конструктивні схеми машин

 

Машини для внесення добрив класифікують за видом добрив, які вносять, способом внесення добрив, призначенням, способом агрегатування та кількістю виконуваних операцій.

За видом добрив, які вносять, розрізняють машини для внесення органічних і мінеральних добрив.

Відповідно до способів внесення добрив машини поділяють на три групи:

·   розкидні машини для поверхневого внесення (розкидання) добрив — тукові сівалки і розкидачі;

·   комбіновані сівалки і садильні машини для внесення добрив під час сівби;

·   машини для сухого і рідкого підживлення рослин — культиватори-рослинопідживлювачі тощо.

За призначенням машини бувають :

·   для підготовки і внесення мінеральних добрив;

·   для внесення порошкоподібних добрив;

·   для приготування органічних добрив;

·   для внесення у ґрунт органічних добрив;

·   транспортування і внесення рідких комплексних добрив (РКД) і рідкого аміаку.

За способом агрегатування машини поділяють на самохідні, причіпні, начіпні та напівначіпні.

За кількістю виконуваних операцій є машини для внесення добрив і комбіновані агрегати.

Апарати для дозування добрив. Дозувальні апарати поділяють на механічні, пневматичні і гідравлічні. Серед механічних найпоширенішими є котушково-штифтові, пружинні, дискові та конвеєрні апарати.

Котушково-штифтовий туковисівний апарат використовують на зернових і зерно-трав’яних сівалках. Він складається з корпусу 3, котушки 6, днища 4, вала урухомника механізму групового випорожнення 5. Штифти котушки розміщені в два ряди зі зміщенням на півкроку один відносно одного. Вікно 7 в ящику навпроти котушки перекривається заслінкою 1.

Добрива самопливом надходять із ящика в корпус. Штифтами котушки, яка обертається, вони вигрібаються і спрямовуються крізь лійку в тукопровід. Поворотом рукоятки механізму випорожнення вивільнюють апарат від добрив і встановлюють між штифтами котушки та днищем потрібний зазор, який залежить від розміру гранул та фізико-механічних властивостей добрив.

Тарілчасті висівні апарати з розкидачами у вигляді дисків, скребків, лопатей використовують на посівних і садильних машинах та культиваторах рослинопідживлювачах для широкорядного, гніздового, а також суцільного внесення гранульованих і порошкоподібних мінеральних добрив.

Тарілчасто-дисковий апарат складається з тукової банки 10, тарілки 12, двох дискових розкидачів 9 на  валу урухомника 2, роздільної лійки 8 з кожухом та заслінки 1 з регуляторним важелем 11. Одна половина тарілки розміщується під банкою, а інша — за її межею. Дискові розкидачі розміщені діаметрально протилежно із зазором не більше ніж 1 мм відносно боковини тарілки. Між ними є скребок-напрямляч13, який подає добрива до лівого розкидача.

Машина для внесення добрив МВУ-6— це напівпричіп, що складається з кузова 1, ходової частини 7, конвеєра 2, урухомника робочих органів 4, дозувальної заслінки 3, туконапрямляча5, розсіювальних дисків 6, пневмогальмівної системи і електрообладнання.

Кузов машини є основою для кріплення робочих органів та допоміжних складанних одиниць. Задній борт має вікно для вивантаження добрив. У передньому борту кузова передбачено вікно для контролю за розвантаженням кузова. Днище кузова перед туконапрямлячем виконане у вигляді лотока, що запобігає пульсаціям у разі подавання конвеєром малих доз добрив.

Конвеєр машини є замкненим нескінченним ланцюгом, що складається з окремих прутків і ланок, з’єднаних між собою. Нижні грані ланок скошені для утворення гострих кутів з днищем кузова і спрямовані за рухом конвеєра, що сприяє активному очищенню напрямків жолобків у днищі кузова.

Конвеєр виносить добрива з кузова до дозувальної заслінки і далі на розсіювальні диски.

Для розкидання туків призначено два горизонтальних диски з лопатками.

Робочі органи урухомлюються від ВВП трактора і ходового колеса машини. Урухомник робочих органів складається з урухомників розсіювального пристрою і конвеєра. Привід розсіювального пристрою надає дискам обертального руху і складається з телескопічного карданного вала, проміжних та валів урухомлення, двох клинопасових передавачів і редукторів.

Конвеєр може урухомлюватися від правого заднього ходового колеса машини або від ВВП трактора. Від правого заднього ходового колеса урухомлення відбувається за допомогою вала урухомлення, розміщеного всередині осі колеса. Один кінець вала входить у додатковий фланець із шліцьовою втулкою, яка встановлена на три подовжені шпильки маточини колеса і кріпиться трьома гайками. На другому кінці вала є вилка внутрішнього вузлового карданного вала. Другу вилку цього вала посаджено на вал редуктора. Редуктор має зубчасту пару для зміни напрямку обертання і механізм вмикання конвеєра від ходового колеса машини.

Механізмом вмикання конвеєра керують за допомогою гідросистеми з кабіни трактора. Після редуктора урухомник конвеєра вмикає три ланцюгові передавачі і ведучий вал конвеєра. Передостанній ступінь ланцюгового передавача дає змогу отримати дві швидкості конвеєра для внесення мінеральних добрив і матеріалів переставлянням ланцюга на блоках зірочок.

У разі внесення значних (понад 5000 кг/га) доз добрив і розвантаження сипких матеріалів на місці передбачене переобладнання урухомника конвеєра від ВВП трактора з’єднанням блока півмуфти, що складається з труби із зубчастими дисками, який кріпиться до зубчастої маточини центрального вала трансмісії, і вхідного вала центрального редуктора за допомогою ланцюга і захисних ковпаків. При цьому ланцюг зірочок змінних передач має бути на зовнішніх зірочках з кількістю зубів 12 і 45. Півмуфта редуктора урухомника конвеєра від ходового колеса вмикається гідросистемою трактора.

Ходова система є безресорним балансирним візком типу «тандем» і складається з двох балансирів, з’єднаних центральною віссю вальницях ковзання. Всі ходові колеса обладнані колодковими гальмами з пневматичним урухомником від гальмівної магістралі трактора.

До електрообладнання машини належать два ліхтарі, джгут і штепсельна вилка.Для збільшення ширини розкидання до 18-24 м та рівномірності можливо встановити на розкидач мінеральних добрив МВУ італійські редуктори, гідромотор (рис. 3.17) та нержавіючі тарілки (Німеччина), лопаті яких мають різну довжину і змінний кут атаки. Це забезпечує більш рівномірне внесення добрив.

Урок 58

 Тема : Виконання зрошувальих робіт.

Тема уроку:Технологія зрошувальних робіт

. Застосування сучасних дощувальних машин 

Дощувальні машини барабанного типу (шлангобарабанні машини, смугові зрошувачі) властиві господарствам невеликого і середнього розміру, які не мають розвиненої інфраструктури зрошуваного масиву – потужних капітальних насосних станцій, мережі розвідних трубопроводів. Для роботи такої машини досить трактора потужністю 80 к.с., дизельного насосу або насосу з приводом від ВВП трактора, 1 людини для обслуговування технологічного процесу і точки водозабору (відкрита водойма або трубопровід). Переміщуються між позиціями (від гідранта до гідранта) за допомогою трактора, він же розмотує шланг з барабану. Перевагою таких машин є мобільність (в зимовий період машини зберігаються на базі), а також гнучкість при конфігуруванні ділянки зрошення. При цьому землі, на яких ведеться зрошення, можуть бути не у власності – за рахунок мобільності машин і устаткування. Також можливий варіант використання дощувальних машин (скорочено – ДМ) барабанного типу в достатньо великих господарствах (які часто віддають перевагу широкозахватним машинам) як машин доповнення. Оскільки кругові машини не охоплюють кути полів, їх зрошення здійснюється ДМ барабанного типу. Таким чином, досягається практично 100% охоплення зрошенням. Крім того, на полях неправильної і складної конфігурації використання кругових машин не актуально через малий відсоток охоплення, і за наявності інфраструктури та зручної логістики такі поля закривають ДМ барабанного типуПереваги застосування сучасних дощувальних машин Якщо порівнювати полив дощуванням з іншими способами зрошення, то можна виділити наступні його переваги: Дощування збільшує вологість не тільки ґрунту, але і приземного шару повітря, тим самим знижуючи їх температуру, що зменшує втрати вологи при випаровуванні з поверхні ґрунту. При такому вигляді поливу вода очищує листя рослин від бруду та пилу, тим самим посилюючи дихання і поглинання вуглекислого газу, що підсилює розвиток рослин, накопичення органічної речовини і, як наслідок, призводить до зростання врожайності.Широка межа регулювання поливної норми: від мінімальної освіжувальної до максимальної вологозарядкової і різноманітність видів поливу: вегетаційний, провокаційний, підкормовий, утеплювальний, зволожувальний та інші. Можливість внесення підгодівлі добривами, пестицидів та інших хімічних препаратів разом із поливною водою. Може застосовуватися при зрошенні практично всіх видів сільгоспкультур незалежно від фази вегетації: овочевих, технічних, просапних, зернових, кормових, декоративних, в садах і виноградниках, а також на зелених насадженнях та спортивних майданчиках. Сучасні дощувальні машини барабанного типу, безперервно вдосконалюються у відповідності з найновішими технологіями, синтезують в собі всі найкращі характеристики для зрошення методом дощування. Мобільність даних зрошувальних машин гарантує швидке і легке пересування і багатоцільове використання з найкращими результатами, одержуваними за рахунок економії робочої сили, води та енергії. Це дозволяє ефективно використовувати такі машини на різних, навіть значно віддалених одна від одної ділянках, а також на полях неправильної форми зі складним рельєфом. Іншим важливим чинником є особлива міцність структури поливних машин, яка дозволяє експлуатувати їх понад 15 років при мінімальному технічному обслуговуванні. Низька вартість. Не існує іншої, більш економічно вигідної системи поливу, ніж зрошення з використанням дощувальних установок, з розрахунку витрат на зрошувану площу за рік. Ця величина складається з вартості дощувальної машини, розподіленої на весь термін її служби, витрат на її експлуатацію, вартість самої поливної води та енергії, та вартості робочої сили, необхідної для обслуговування системи. Докладний аналіз витрат на різні види зрошення показує, що найбільш вигідне використання дощувальних машин барабанного типу, у порівнянні з краплинним, поверхневим (по борознах), аерозольним і підґрунтовим поливом. Крім цього, при якісному та ефективному поливі, який гарантують дощувальні машини барабанного типу, можна отримати врожайність вище в 2-4 рази, залежно від виду культури. Це дозволяє окупити витрати на покупку обладнання в середньому за 1-2 роки, адже витрати практично повністю є одноразовими і не вимагають їх часткового повторення кожного сезону. Основні витрати при використанні цього зрошувального обладнання становить вартість самого обладнання та необхідних комплектуючих і вартість енергії (електричної або пального) на подачу води. Витрати на періодичне технічне обслуговування мінімальні: вартість мастильних матеріалів та витратних матеріалівЕкономія енергії. Зрошувальні машини нового покоління здатні працювати при низькому тиску води на вході в систему: 5-6 атм при поливі спринклерів і 2 атм при поливі консоллю. Сучасні спринклери з набором насадок різного діаметру забезпечують рівномірний полив і дозволяють добитися розпилення струменя води на досить дрібні краплі, які не викликають ущільнення ґрунту і не заподіюють шкоду зрошуваним культурам. Конструкція дощувальних машин передбачає використання частини тиску води, що відбирається за допомогою турбіни, на обертання барабану при змотуванні шлангу. Таким чином, витрати енергії при зрошенні цим типом машин йдуть тільки на подачу необхідного для поливу об'єму води з достатнім тиском, поливальна машина працює без додаткової подачі будь-якого виду енергії.

Урок №13

 Тема уроку: Забезпечення охорони навколишнього середовища підприємствами автомобільної галузі

Відповідно до законодавства, автомобільний транспорт включає:

• – підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти; авторемонтні й шиноремонтні підприємства;
• – рухомий склад автомобільного транспорту;
• – транспортно-експедиційні підприємства;
• – автовокзали і автостанції;
• – навчальні заклади;
• – ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади; інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту (ст. 30 Закону України "Про транспорт").

До земель автомобільного транспорту належать землі, надані в користування під споруди й устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об'єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв'язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення й розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання.

До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, які забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об'їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди й насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлювальні з'їзди; майданчики для стоянки транспорту й відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу; будинки (зокрема, житлові) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, зокрема, ділової.

Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства.

Сучасний автомобільний транспорт можна поділити на три види об'єктів транспорту: рухомий склад; автомобільні дороги; автотранспортні підприємства.

Рухомий склад автомобільного транспорту можна поділити на групи:

• – автомобілі;
• – причепи;
• – напівпричепи.

Автомобілі поділяють на:

• – транспортні – призначені для перевезення пасажирів чи вантажів;
• – спеціальні – призначені для виконання різних функцій переважно в технологічних процесах (підйомні крани, бульдозери, навантажувачі, рухомі компресори, рухомі насоси тощо);
• – спортивні – призначені для участі у спортивних змаганнях.

Транспортні автомобілі ділять на такі групи:

• – пасажирські – переважно легкові автомобілі та автобуси;
• – вантажні – автомобілі для перевезення різного роду вантажів;
• – вантажно-пасажирські – переважно автомобілі на базі легкового транспорту, здатні перевозити як пасажирів, так і певного роду вантажі;
• – тягачі – автомобілі, які не мають власних ємностей для розміщення вантажів і призначені лише для буксирування причепів та напівпричепів.
• 
  

Урок №57

 Тема : Виконання заготівлі та роздавання кормів

Тема уроку: Контроль за якістю робіт. Оформлення документації за пророблену роботу.

Контроль якості зелених кормів

 Зелені корми – надземна частина зелених рослин, яку згодовують тваринам у свіжому вигляді. Їх відносять до групи соковитих та об'ємистих кормів. За вмістом поживних і біологічно активних речовин вони не мають собі рівних серед інших кормових засобів. Ці корми залежно від виду рослин і фази вегетації містять від 65 до 85% води. У зеленій масі бобових культур вміст сирого протеїну складає 3-6%, жиру – 0,5-1%, клітковини – 3-10%, БЕР – 5-15%, а у зеленій масі злакових культур відповідно сирого протеїну – 2-3%, жиру – 0,5-1%, клітковини – 4-12%, БЕР – 7-14%. Середній вміст золи, як злакових так і бобових культур, становить 1,5-2%. Реакція золи – лужна. Загальна поживність зелених кормів становить близько 0,2 корм. од. в 1 кг корму, або 2,2 МДж обмінної енергії і є низькою, проте концентрація енергії в 1 кг сухої речовини складала 0,8-1,0 корм.од. Протеїнова поживність зелених кормів є в основному високою, а у бобових кількість перетравного протеїну на 1 корм. од. складає 120-200 г, у злакових – 70-120 г. Мінеральна поживність зелених кормів характеризується значним вмістом кальцію та калію, але вони бідні за вмістом фосфору, натрію та деяких мікроелементів (йод, кобальт, цинк, мідь). Зелена маса багата на вітаміни. В ній міститься високий рівень каротину 30-90 мг/кг, вітаміну Е та вітамінів групи В (за винятком В12), а також є ергостерин, із якого у процесі висушування утворюється вітамін В2. Під кінець вегетації вміст вітамінів у зелених кормах знижується. Період використання зелених кормів для худоби в Україні (крім зони Карпат) триває близько 160 днів, орієнтовно з 10 травня по 10-15 жовтня. У річній витраті кормів трава може становити 25-30% енергетичної поживності раціону. Собівартість кормової одиниці зелених кормів найнижча. Зелені корми є сировиною для приготування консервованих кормів (сіно, сінаж, силос, трав'яне та сінне борошно й різка). На зелений корм використовують трави природних і поліпшених луків і пасовищ, сіяні злакові та бобові культури, їхні суміші. З бобових найціннішими є люцерна, конюшина, еспарцет, горох, вика; із злакових – костриця лучна, стоколос безостий, грястиця збірна, кукурудза, сорго, суданка, озиме жито; із злаковобобових сумішей – вико-вівсяна, горохово-вівсяна та ін.; з капустяних – ріпак, кормова капуста. Зелені корми за галузевим стандартом поділяються на три класи. Кожному класу відповідають фаза вегетації рослин, вміст сухої речовини, маса мінеральних домішок, отруйних, шкідливих рослин та рослин, що погано поїдаються тваринами Із майже 16 тис. видів рослин, які ростуть на території України, 1,5 тис. видів негативно впливають на стан здоров'я тварин і якість їх продукції. Серед них майже 800 видів отруйних. Отруєння тваринвиникає за наявності в рослинах глюкозидів, алкалоїдів, глікоалкалоїдів, лактонів та інших сполук. Отруйні та шкідливі рослини поділяються на такі, що: - паралізують та пригнічують центральну нервову систему (болиголов плямистий, хвощі, мак польовий та ін.); - збуджують центральну нервову систему (блекота чорна, вика отруйна, дурман звичайний, беладона); - пригнічують та паралізують центральну нервову систему і уражують травний канал (чемериця Лобеля); - збуджують центральну нервову систему та уражують серце, нирки, травний канал (калюжниця болотна, жовтець їдкий, полин таврійський тощо); - уражують органи дихання і травлення (козлятник лікарський); травний канал (молочай звичайний); серце (вороняче око); печінку (жовтозілля лучне, лісове). У лактуючих тварин, які споживають велику кількість таких рослин, як гірчиця біла, дикий часник, різні види цибулі, полин, пижмо, хрінниця та ін., молоко набуває неприємного запаху і смаку. При поїданні тваринами цибулі, молочаю їхнє молоко набуває рожевого кольору, хвощів – синього, а м'ясо – неприємного смаку й запаху. Деякі рослини (осот, волошка розкидиста, волосиста ковила, овес дикий, чортополох) уражують слизову оболонку органів травлення тварин, а ковила, костриця, череда та ін. – забруднюють вовну. Зелені корми за якістю поділяються на три категорії: - доброякісні (що згодовують тваринам без особливих обмежень); - підозрілі (які потребують обережного застосування); - непридатні до згодовування тваринам (що підлягають спеціальній підготовці перед використанням або вибракуванню). До підозрілих відносять корми, які потрібно згодовувати обережно. Це зелена маса рослин, що в певні фази вегетації нагромаджують отруйні речовини (кукурудза, сорго, суданка); корми, зібрані з переудобрених азотом грунтів (нагромаджують нітрати); після заморозків (кукурудза, люпин); після дощу або з росою (конюшина, люцерна). До непридатних для згодовування належать зелені корми, які містять шкідливих і отруйних трав понад 1% за масою, та корми, щотривалий час зберігалися в купах, уражені сажковими та іржастими грибами, а також одержані з переудобрених азотом грунтів. Скошена зелена маса в купах за 4-5 год зігрівається до 25-30°С і вище, що призводить до втрат нею валової енергії, протеїну, каротину та інших речовин, нагромадження продуктів розщеплення білка внаслідок життєдіяльності клітин «голодний обмін», токсичних продуктів життєдіяльності різних мікроорганізмів, які негативно впливають на стан здоров'я тварин. Такі зелені корми, як вика посівна, горох, кормова капуста, конюшина, люцерна, кукурудза, овес, просо, пшениця, райграс, ріпак, сорго, жито, ячмінь при внесенні високих доз азотних добрив мають властивість нагромаджувати багато нітратів. Вміст останніх у зазначених кормах коливається у межах від 20-30 до 600-800 мг із розрахунку на 100 г зеленої маси. На рівень нагромадження нітратів у рослинах впливає багато факторів, насамперед сорт і фаза розвитку (в молодих рослинах їх концентрація значно більша, ніж у дозрілих). Зростає вміст нітратів у траві внаслідок зігрівання при тривалому зберіганні її в купах. Підвищення вмісту нітратів спостерігається також під впливом екстремальних умов росту рослин – під час посухи (особливо після застосування гербіцидів), у тривалу хмарну погоду, при зниженні і різких перепадах температури повітря, під час заморозків. Надлишок нітратів, що надходять в організм з кормами, може бути причиною запалення слизової оболонки шлунка і кишок у тварин. До того ж у рубці жуйних вони можуть переходити в нітрити і викликати гостре отруєння, утворюючи метгемоглобін, який не здатний виконувати роль переносника кисню до тканин. Допустимий вміст нітратів у сухій речовині кормів для тварин – до 0,1%, а токсичний – від 0,6 до 1,5%. В організації нормованої годівлі худоби в літній період слід враховувати всі показники кожного з кормів. Наприклад, бобові трави багаті на протеїн і каротин, але бідні на цукор, фосфор, натрій, сірку й такі мікроелементи, як йод, мідь та кобальт. Тому, використовуючи в годівлі тварин бобові трави, раціони балансують за названими дефіцитними елементами, добираючи відповідні мінеральні добавки. У траві, особливо в ранні фази вегетації рослин, мало клітковини. Її нестачу в раціонах можна компенсувати, згодовуючи тваринам січку соломи.Завдяки ніжності та вмісту ароматичних речовин, зелені корми охоче споживаються та добре перетравлюються всіма видами сільськогосподарських тварин. Джерелом надходження зеленої маси для годівлі тварин є природні угіддя і сіяні трави. Важливою умовою забезпечення тваринництва зеленими кормами є рівномірне, безперебійне їх надходження протягом усього терміну літнього утримання за принципом зеленого конвеєра. Зелений конвейер – така організація літньої кормової бази, при якій тварини з ранньої весни до пізньої осені забезпечені зеленими кормами. Він є природний, штучний і комбінованого типу. Природний – природні кормові угіддя (заплавні чи суходільні луки, лісові галявини, степові, перелогові і лиманні ділянки та гірські полонини). Штучний – базується на сіяних кормових культурах, а комбінованого типу – поєднує природні кормові угіддя і сіяні кормові культури. Для розробки зеленого конвеєра визначають потребу в зеленій масі з розрахунку на кожну декаду і добирають культури з різними строками росту й достигання. Застосовують також сівбу культур у різні періоди весни та літа, щоб їх зелена маса надходила рівномірно. На початку весни використовують зелену масу капустяних (озимий ріпак, суріпка), а також озимого жита і пшениці, які вирощують з озимою викою. Жито і пшеницю скошують на зелену масу до фази колосіння. Після цього надходить зелена маса багаторічних трав. Це бобові (конюшина, еспарцет, люцерна, кормові боби) та їх суміші із злаковими (тимофіївка лучна, вівсяниця лучна, райграс високий). Однорічні культури висівають у вигляді сумішей: вика, горох, люпин з вівсом або ячменем; кукурудза з кормовими бобами. У весняний період (з 15-20 квітня по 1 червня) джерелом ранніх зелених кормів є озимі проміжні посіви суріпиці, ріпаку, перко, жита, пшениці та сумішей озимої вики з житом, пшеницею, тритикале, а також перший укіс злаково-бобових сумішей (люцерна + грястиця збірна, райграс багатоукісний, люцерна+стоколос безостий та ін.). Із 1 серпня по 1 жовтня зелена маса надходить з поукісних, підсівних і пожнивних посівів однорічних кормових культур та їхніх сумішей, останніх (третіх) укосів багаторічних трав (кукурудза + соя після озимих проміжних посівів, редька олійна + овес після однорічних трав, кукурудза + соя після однорічних трав, горох +соняшник пожнивного посіву). У цей період тваринам згодовують також відходи продукції рослинництва. У пізньоосінній період (з 1 жовтня по 1 грудня) використовують зелену масу пожнивних посівів ранньостиглих холодостійких кормових культур та їх сумішей (редька олійна + овес, ріпак ярий + овес + горох, озимий ріпак + овес + озиме жито, кормова капуста). Для органолептичної і лабораторної оцінки зеленого корму відбирають його середні зразки. У зв'язку із зміною хімічного складу рослин залежно від фази вегетації зразки трави слід відбирати перед згодовуванням або під час заготівлі сіна, сінажу, силосу, трав'яного борошна. При взятті зразка враховують склад травостою і рельєф ділянки. Якщо травостій неоднорідний, всі угіддя розбивають на однотипні ділянки. На кожній з них виділяють площу в 1 га, яку розбивають на 10 пробних ділянок розміром 1 м 2 . З кожної ділянки зрізають траву ножицями або серпом на висоті 3-5 см від поверхні грунту. Разові проби з прокосів кожної ділянки беруть у 10 місцях. Проби беруть у суху погоду, після спадання роси і до заходу сонця. Загальний зразок складають із трави, взятої по діагоналі поля. Через кожні 10-15 м кладуть металевий або дерев'яний "квадрат" площею 1 м 2 , у якому зрізають траву (на висоті 3-5 см). Взяту з усіх ділянок траву розстеляють на брезенті чи полімерній плівці рівним шаром і одержують об'єднаний зразок. Для складання середнього зразка, маса якого має становити 1,5-2 кг, траву беруть жмутами по 150-200 г з 10 різних місць об'єднаного зразка. При відправленні на зоотехнічний або санітарний аналіз на кожний зразок корму заповнюють паспорт, який кладуть разом з ним у пакет з поліетиленової плівки. Для аналізу ботанічного складу травостою зразки розбирають за фракціями (злаки, бобові, різнотрав'я, осоки, шкідливі й отруйні рослини). Зважуючі, весь зразок і кожну фракцію, а потім визначають частку певної групи рослин у відсотках. Для хімічного аналізу зразок висушують до повітряно-сухої речовини у закритому приміщенні, розмелюють і зберігають у герметичній тарі. Щоб уникнути змін в органічних речовинах за повільного висушування траву не пізніше ніж через 4 год. Після скошування необхідно в сушильній шафі нагріти до 80-900 С і витримати протягом 10-15 хв., щоб припинити ферментативні процеси. Оцінюючи зелений корм, зважають на його колір і запах. Зелений корм має бути без плісняви, ознак ослизнення, затхлого тагнильного запахів та з кольором, властивим рослинам даного виду (сорту). Для організації правильної годівлі тварин у літній період треба знати продуктивність пасовищ. Урожайність пасовищ визначають, користуючись укісним та зоотехнічним методами. Укісний метод. За цим методом урожайність пасовищ визначають за кількістю натуральної і повітряно-сухої маси трави з одиниці площі за весь пасовищний період. Для цього щоразу (в усі цикли випасання) перед початком випасання в загоні в чотирьох місцях (середніх за станом травостою) скошують ділянки площею по 10м 2 на висоті 5-6 см від поверхні грунту спочатку в першому загоні, потім через кожні три загони (в четвертому) і останньому. Якщо площа розбита на 12 загонів, то обліковими будуть: 1, 5, 9 і 12-й. По закінченні випасання в загоні і за наявності неповністю з'їденої трави враховують залишки, скошуючи їх на тій самій кількості ділянок і на тій самій висоті, що й перед випасанням. Скошену з кожної ділянки траву зразу зважують і записують дані в польовий журнал із зазначенням номера загону, стану погоди та дати обліку маси трави перед випасанням і залишків після випасання. В усіх випадках після зважування траву з кожної ділянки збирають в одну купу і, ретельно перемішавши, відбирають у марлеві мішечки з різних місць невеликими порціями два середніх зразки, масою 1 кг кожний. Траву в мішечках висушують до вологості 15-17%, зважують і за різницею у масі до і після висушування визначають відсоток повітряно-сухої речовини в зразку. Потім обчислюють середню масу трави натуральної вологості і вихід сухої речовини з однієї ділянки і з 1 га по всіх облікових загонах та в середньому за цикл випасання. Визначення залишків трави після випасання дає змогу встановити повноту використання травостою у відсотках і масу з'їденої тваринами трави за час випасання в кожному загоні та в середньому з 1 га пасовища. Зоотехнічний метод. Суть методу полягає в тому, що продуктивність пасовища визначають за кількістю продукції (молока, м'яса, вовни), одержаної з одиниці площі, і за кількістю поживних речовин, витрачених на виробництво певної продукції, а також на підтримання життєдіяльності тварин. Для визначення продуктивності пасовищ за цим методом треба знати: загальну кількість кормових одиниць, витрачених на виробництво продукції за час випасання тварин, і кількість іншихкормів, які були використані для їх підгодівлі. Різниця між цими двома величинами, поділена на площу (кількість гектарів) даного пасовища, показує шукану його продуктивність. Її можна визначати не тільки для пасовища в цілому, а й по окремих циклах випасання. Із розглянутих двох методів оцінки продуктивності культурних пасовищ у виробничих умовах найпростіший зоотехнічний метод, оскільки тваринницьку продукцію в кожному господарстві обліковують систематично й досить точно.

Урок №9

 Тема уроку : Будова, класифікація, принципи роботи с-г машин для заготівлі, приготування, роздавання  кормів та силосу

Дивитись за посиланням https://studfile.net/preview/1863006/page:25/

 Класифікація і характеристика машин для заготівлі кормів

Машини для заготівлі кормів можна поділити на дві основні групи: для заготівлі трав на сіно і сінаж та для заготівлі силосу і свіжої подрібненої зе- леної маси.

Класифікують їх за такими ознаками:

y за способом агрегатування — причіпні, начіпні, напівначіпні та самохідні; y за типом різального чи подрібнювального апарата — сегментно-

пальцьові, дискові, ротаційні та барабанні;

yза кількістю різальних апаратів — одно-, дво-, три- та багатобрусні;

yза формуванням зрізаної маси — покісні та порційні.

Залежно від технології заготівлі кормів використовують певний комплекс кормозбиральних машин. Під час заготівлі трав на сіно застосовують косарки, ворушилки, граблі, підбирачі-копнувачі, прес-підбирачі, волокуші, копицевози, стогокладки, стогоутворювачі, пакопідбирачі, стаціонарні преси, вентильовані сіносховища.

Комплекс машин для збирання трав на сінаж складається з косарок- плющилок, підбирачів-подрібнювачів-навантажувачів, транспортних візків і пневматичних транспортерів.

Для подрібнення зеленої маси, яка використовується для згодовування тваринам без зберігання та заготівлі силосу на зимовий період, застосовують косарки-подрібнювачі, підбирачі-подрібнювачі, косарки-плющилки, силосо- збиральні та кормозбиральні комбайни і комплекси.

 Косарки, косарки-плющилки і косарки-подрібнювачі

Косарки призначені для скошування природних або сіяних трав. Цю тех- нологічну операцію виконують різальні апарати. Вони приводяться в дію від вала відбору потужності трактора, можуть мати індивідуальний гідро- або електропривід та приводитися від власних ходових коліс. Залежно від техно- логічного процесу косарки можна обладнувати додатковим плющильним або подрібнювальним апаратом.

Різальний апарат (рис. 5.1) — основний робочий орган косарки, який складається з пальцьового бруса 1 і ножа 12, що здійснює зворотно- поступальний рух. Пальцьовий брус кріпиться до внутрішнього і зовнішнього 13 подільників, які спираються на сталеві полозки 14, за допомогою яких ре- гулюється задана висота зрізу. До бруса 1 за допомогою болтів 2 кріпляться пальці 9 з протирізальними пластинами 8. Рухомий ніж 12 має головку 11 для приєднання до привідного шатуна та наклепані по всій довжині ножа сегменти 7.

Передньою частиною сегменти спираються на протирізальні пластини 8, а ззаду сегменти і спинка упираються у пластини тертя 3. Для того щоб сегмен- ти ножа прилягали до протирізальних пластин, до пальцьового бруса при- кріплені лапки 4, які унеможливлюють піднімання ножа вгору.

Ніж, рухаючись у пазу пальців, відхиляє лезами сегментів стебла, що по- трапили між пальці, притискує їх до лез протирізальних пластин і зрізує. Польова дошка 15 відводить скошену траву вліво, звільняючи місце для про- ходження машин при новому заїзді. Подільник 10 під час руху косарки спря- мовує стебла до різального апарата.