Для перегляду уроків: 1) знайдіть та натисніть на назву своєї групи в календарі або в списку; 2) перейдіть за посиланням навпроти опису; 3) виконайте рекомендації по темі урока.
Тема уроку: Правила та заходи щодо попередження нещасних
випадків і аварій
Основні заходи по
запобіганню травматизму передбачені: в системі нормативно-технічної
документації з безпеки праці; в (організації навчання і забезпечення працюючих
безпечними засобами захисту; в прогнозуванні виробничого травматизму;
раціональному плануванні коштів і визначенні економічної ефективності від запланованих
заходів. Основне завдання нормативно-технічної документації з безпеки праці -
сприяти передбаченню небезпеки і прийняттю найбільш ефективних заходів її
ліквідації або локалізації при проектуванні виробничих процесів, обладнання, будівель
і споруд. Нормативно-технічна документація щодо безпеки праці розробляється з
урахуванням характеру потенційно небезпечних факторів, рівня їх небезпечності і
зони І поширення, психофізіологічних і антропометричних особливостей людини.
Всі заходи по
запобіганню виробничому травматизму можна поділити на організаційні та
технічні.
Організаційні заходи,
які сприяють запобіганню травматизму: якісне проведення інструктажу та навчання
робітників, залучення їх до роботи за спеціальністю, здійснення постійного
керівництва та нагляду за роботою; організація раціонального режиму праці і
відпочинку; забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими
засобами захисту; виконання правил експлуатації обладнання.
Технічні заходи:
раціональне архітектурно-планувальне рішення при проектуванні і будівництві
виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних норм і
правил; створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання;
правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях відповідно
до норм і правил безпеки та виробничої санітарії; проведення комплексної
механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів
запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві; розробка нових технологій,
що виключають утворення шкідливих і небезпечних факторів та інше.
Важливим у забезпеченні
безпечної праці і запобіганні травматизму на виробництві є фактори особистого
характеру - знання керівником робіт особистості кожного працівника, його
психіки і особливостей характеру, медичних показників і їх відповідності
параметрам роботи, ставлення до праці, дисциплінованості, задоволеності працею,
засвоєння навичок безпечних методів роботи, знання норм і правил з охорони
праці і пожежної безпеки, його ставлення до інших робітників і всього колективу.
Тема уроку: Роботи з підвищеною небезпекою в галузі. Засоби колективного та індивідуального захисту
І. І. Інструкція з охорони праці слюсаря-сантехніка (далі — Інструкція) є інструкцією за професією (код професії 7136.2 за Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій») та встановлює вимоги безпеки під час утримання будинкових сантехнічних систем. До сантехнічних систем можуть бути віднесені: системи опалення та вентиляційні системи, холодного та гарячого водопостачання, водовідведення і зливової каналізації. 1.2. Інструкцію розроблено на основі Положення про розробку інструкцій з охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 29.01.1998 № 9; Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 № 15; а також з урахуванням вимог Правил техніки безпеки при експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених пунктів, затверджених наказом Мінжитлокомунгоспу УРСР від 29.12.1979; Правил технічної експлуатації систем водопостачання і каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 05.07.1995 № ЗО (у редакції від 21.09.2008); п.27 таблиці розділу II Норм безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам загальних професій різних галузей промисловості, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 16.04.2009 № 62. 1.3. Утримання санітарно-технічних систем здійснюється шляхом їх експлуатаційного та ремонтного обслуговування, а саме: усунення несправності, що вимагає негайного вжиття заходів, налагодження і регулювання обладнання сантехнічних систем, усунення нещільності трубопровідної арматури (трубопровідних засувок, муфт, вентилів, кранів тощо) шляхом заміни дефектної арматури, затяжки фланцевих, сальникових та інших з’єднань, змащення (фарбування) трубопроводів та арматури, ущільнення трубопроводів на вводах у будинки (герметизація інженерних вводів). Сантехнічні системи обслуговуються відповідно до річного (квартального) плану-графіка або графіка планово-попереджувального ремонту, затвердженого технічним керівником підприємства. Якщо потребується заміна ділянок водопровідних трубопроводів довжиною понад 7% від загальної їх довжини та теплоізоляції трубопроводів опалення понад 10% від загальної їх довжини, то сантехнічна система підлягає капітальному ремонту. Капітальний ремонт сантехнічних систем та метрологічну повірку контрольно-вимірювальних пристроїв виконують спеціалізовані організації (дільниці). 1.4. Слюсар-сантехнік забезпечує безперебійну роботу підконтрольних сантехнічних систем. Межею розподілу зовнішніх і внутрішніх комунікацій для каналізації є: найближчий до будівлі оглядовий колодязь (обріз труби випуску в першому від будівлі каналізаційному колодязі); для водопроводу та тепломережі: вентиль або трійник біля будівлі. Межа розподілу може визначатись договором з постачальною організацією. Утримання зовнішніх санітарно*технічних систем здійснюють представники місцевих постачальних організацій. 1.5. Слюсар-сантехнік контролює цілісність пломб на контрольно-вимірювальних пристроях (манометрах, водопровідних та теплових лічильниках); забезпечує справний технічний стан будинкових пожежних гідрантів; забезпечує підготовку сантехнічних систем до експлуатації у осінньо-зимовий та весняно-літній періоди; вживає заходів щодо несанкціонованого відбору з будинкової системи водо- та теплопостачання. До сантехнічних систем повинні підключати тільки тих споживачів, що знаходяться на балансі підприємства та з якими існують договірні відносини. 1.6. Встановлення контрольно-вимірювальних пристроїв (наприклад, водолічильників) та ремонтне обслуговування сантехнічного обладнання (арматури, радіаторних блоків, стояків, ванн, умивальників, раковин, унітазів, змивних бачків тощо) орендарів, здійснюються бригадою у складі не менше двох осіб за оформленою в установленому порядку заявкою. 1.7. Робочим місцем слюсаря-сантехніка є механічна частина сантехнічних систем. Робоче місце слюсаря-сантехніка не є постійним протягом зміни. Режим роботи встановлюється роботодавцем відповідно до колективного (трудового) договору. Розподіл сантехнічних систем між слюсарями-сантехніками встановлюється роботодавцем або уповноважено ним відповідальною особою. Для виконання окремих видів робіт слюсарі-сантехніки можуть об’єднуватись у виробничі бригади. 1.8. Робота з утримання сантехнічних систем може відноситись до переліку робіт підвищеної небезпеки (наприклад, як роботи у замкненому та важкодоступному просторі, приміщення з підвищеною електронебезпекою). 1.9. До виконання обов’язків слюсаря-сантехніка може бути допущена особа віком не молодше 18 років, яка пройшла медичний огляд для визначення відповідності її фізичного стану вимогам, що висуваються до цієї професії. Виходячи з конкретної санітарно-гігієнічної ситуації, за рішенням територіальної санітарно-епідеміологічної станції слюсар-сантехнік може бути включений до Переліку осіб, які проходять періодичний медичний огляд. 1.10. Основні шкідливі та небезпечні чинники, що можуть діяти на слюсаря-сантехніка: • замкнений та важкодоступний простір споруд; • електричний струм (за наявності незахищених струмоведучих частин електрообладнання та незаземлених металевих трубопроводів); • падіння у незакриті прорізи інженерних споруд (колодязі, камери), падіння предметів; • дія на організм внутрішнього середовища інженерних мереж та споруд; • підвищена температура інженерних мереж (наприклад, тепломереж); • рухомі частини обладнання сантехнічних систем; • захаращеність та недостатнє освітлення робочої зони; • протиправні дії сторонніх осіб; • дія метеорологічних умов, а саме: низькі температури взимку та високі влітку; • укуси тварин, комах тощо. 1.11. Під час улаштування на роботу слюсар-сантехнік ознайомлюється під підпис з умовами праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих чинників. 1.12. Роботодавець повинен застрахувати слюсаря-сантехніка від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. У разі пошкодження здоров’я на виробництві, слюсар-сантехнік має право на відшкодування заподіяної йому шкоди. 1.13. Під час улаштування на роботу слюсар-сантехнік проходить вступний інструктаж з питань охорони праці. 1.14. За даною інструкцією, інструкціями з електробезпеки, пожежної безпеки та надання домедичної допомоги слюсар-сантехнік інструктується перед початком роботи (первинний інструктаж), а потім через кожні 3 місяці (повторний інструктаж). Результати інструктажу заносяться в Журнал реєстрації інструктажів з питань охорони праці (на робочому місці). В журналі після проходження інструктажу повинен бути підпис того, хто інструктує, та слюсаря-сантехніка. 1.15. Перед допуском до самостійної роботи слюсар-сантехнік повинен пройти стажування, термін якого повинен бути достатнім для придбання практичних навичок, ознайомлення з технологією виконання робіт, обладнанням сантехнічних систем та робочими пристроями інструкціями з охорони праці та експлуатації обладнання сантехнічних систем. 1.16. Слюсар-сантехнік проходить навчання та перевірку знань з питань охорони праці в постій- но-діючій комісії, призначеній наказом роботодавця. Перевірка знань у слюсаря-сантехніка проводить¬ся в обсязі інструкцій з охорони праці за професією та окремими видами робіт, інструкцій з експлуатації обладнання та принципових схем сантехнічних систем, з якими він буде працювати, розроблених з урахуванням місцевих умов технологічних карт, інструкцій з електробезпеки, пожежної безпеки та надання домедичної допомоги. 1.17. Інструктаж та перевірка знань з питань охорони праці слюсаря-сантехніка може проводитися в інших випадках, що передбачені чинним законодавством про охорону праці. 1.18. Слюсар-сантехнік забезпечується спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, перелік та строки носіння яких встановлюються колективним (трудовим) договором: • костюм — 12 місяців; • берет — 12 місяців; • черевики - 12 місяців; • нарукавники прогумовані — 6 місяців; • рукавиці — 2 місяці; • окуляри захисні відкриті — до зносу. При виконанні зовнішніх робіт узимку додатково: • куртка та брюки на утеплювальній прокладці — 36 місяців; • чоботи — 24 місяці; • шапка — 48 місяців; • рукавиці — 12 місяців. Спецодяг та спецвзуття повинні бути відповідного розміру та зросту. 1.19. Захисні окуляри повинні використовуватися при виконанні робіт на верстатах (наприклад, заточувальному, свердлильному), пробиванні (свердлінні) отворів у стіні та перекритті з використанням ручного механізованого інструменту, використанні ручного інструменту для рубки металу, очищенні стояків сантехнічних систем тощо. При виконанні робіт у замкнених та важкодоступних просторах приміщень та споруд слюсар-сантехнік додатково забезпечується захисним шоломом. Для виконання робіт на проїзній частині внутрішньоквартальних проїздів слюсар-сантехнік забезпечується сигнальним жилетом (оранжевого кольору) та переносним інвентарним захисним огородженням, пофарбованим червоними і білими горизонтальними смугами, висотою і шириною 0,8 м. 1.20. Слюсар-сантехнік забезпечується необхідними для проведення робіт засобами виробництва, втому числі: слюсарно-монтажним робочим інструментом (гайковими ключами, молотком, плоскогубцями, викрутками, зубилом тощо); достатньою кількістю витратного матеріалу (хомутами, прокладками, ущільнюючими матеріалами для з’єднань трубопровідної арматури тощо); сталевим тросом для очищення стояків сантехнічних систем; спеціальним гаком для піднімання (опускання) кришки люків оглядових колодязів, ломиком (оправкою) для перевірки збігу отворів, ключами від запірних пристроїв виробничих приміщень. Засоби виробництва (слюсарно-монтажний ручний інструмент та витратний матеріал) повинні зберігатись у переносній сумці. 1.21. Для виконання робіт у приміщеннях з ненормативним освітленням слюсар-сантехнік забезпечується переносним засобом освітлення (ручним акумуляторним ліхтарем), а для роботи з електро-інструментом підвищеної напруги в приміщенні з підвищеною небезпекою — засобами електрозахисту (діелектричними рукавицями та килимком). У приміщенні з підвищеною електронебезпекою допускається використовувати переносний освітлювальний пристрій із захисним ковпаком та подовжувачем (акумуляторний або ручний інвентарний світильник). 1.22. У приміщеннях підвищеної небезпеки використовують ручний електроінструмент та переносну лампу на безпечну наднизьку напругу змінного струму, а в особливо небезпечних приміщеннях — не вище 12 В (під безпечною наднизькою напругою розуміють номінальну напругу, що не перевищує 42 В між провідниками та між провідником і землею, або у разі трифазного живлення не перевищує 24 В між провідниками і нейтраллю). В усіх інших випадках допускається використання електрифікованого інструменту напругою змінного струму 220 В. У виняткових випадках (аварії) допускається виконання робіт з використанням електроінструменту підвищеної напруги після вжиття організаційно-технічних заходів, якими досягається безпека праці (наприклад, використання діелектричних рукавиць, килимка). 1.23. Слюсар-сантехнік забезпечується виробничим приміщенням для зберігання робочого інструменту та витратних матеріалів, медичною аптечкою і первинними засобами пожежогасіння, а також інформується про місце знаходження у виробничому підрозділі інвентарних огороджень, сигнальної стрічки та знаків безпеки (наприклад, попереджуючі таблички), що використовуються для огородження робочих зон в місцях проходів, проїздів та інших небезпечних зон. 1.24. Слюсар-сантехнік повинен: • виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, не перебувати на робочому місці в нетверезому стані, стані наркотичного та токсичного сп’яніння; • бути уважним підчас роботи та пересування в місцях виконання робіт, не займатися сторонніми справами та не відволікати увагу інших працівників; • виконувати тільки ту роботу, яка доручена відповідальною особою роботодавця за якою отримав інструктаж; • контролювати наявність запірних пристроїв у приміщеннях, де розташовані сантехнічні системи та освітлення у цих приміщеннях; • використовувати нормативний спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту, робочий інвентар; • вживати заходів щодо недопущення перебування сторонніх о£іб у робочій зоні та виробничих приміщеннях; • не захаращувати робочі місця та проходи до них, дбайливо ставитись до майна, що знаходиться у виробничих та побутових приміщеннях; • ходити територією підприємства встановленими для переміщення людей місцями (тротуарами), у темний час доби ходити тільки по добре освітленій місцевості, за необхідності користуватися перенос¬ними засобами освітлення; бути обережним і уважним підчас пересування. 1.25. Усі трудомісткі роботи (вантажно-розвантажувальні, пробиття отворів для прокладання труб тощо) повинні бути механізовані. Перед залученням до вантажно-розвантажувальних робіт (не перед¬бачених службовими обов’язками) слюсар-сантехнік повинен пройти інструктаж за інструкцією з охо¬рони праці при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт вручну. Оіюсар-сантехнік підчас ручного перенесення вантажів не повинен перевищувати вагові нормативи, а засоби виробництва вагою від 20 до 50 кг(наприклад, насосний агрегат типу «ГНОМ») повинні переміщуватися з використанням засобу малої механізації (наприклад, візка), у виняткових випадках допускається переносити засоби виробни¬цтва чоловіками удвох на відстань не більше 25 м. 1.26. Допуск слюсаря-сантехніка до обслуговування тепловикористовуючих установок (бойлерів) може бути здійснений після проведення інструктажу за Інструкцією з охорони праці при роботі на тепло-використовуючих установках (теплопункті, бойлері). В неопалюваних приміщеннях будинку всі трубопроводи гарячого водопостачання і арматура повинні бути термоізольовані, температура відкритих частин трубопроводу гарячого водопостачання не повинна перевищувати 45°С. Перед початком опалювального періоду та після ремонтних робіт водопровідних систем повинно проводитися випробовування на щільність і міцність будинкової водопровідної системи. В процесі випробовування виконується усунення дефектів, налагодження і регулювання сантехнічної системи. Усунення виявлених дефектів після випробування слід виконувати після зняття тиску у трубопровідній системі. Після закінчення опалювального сезону виконується дренування опалювальної системи. Відповідальність за організацію проведення випробувань несе місцева тепло- або водопостачальна організація. Порядок випробування та дренування визначається експлуатаційною інструкцією, розробленою з урахуванням місцевих умов сантехнічної системи. 1.27. Допуск слюсаря-сантехніка до робіт з використанням засобів виробництва з підвищеною не-безпекою здійснюється після проведення інструктажу за відповідною інструкцією з охорони праці. На-приклад, у разі використання ручного електроінструмента слюсар-сантехнік проходить інструктаж за інструкцією з охорони праці під час роботи з ручним електроінструментом; свердлильного верстата — інструкцією з охорони праці підчас роботи на свердлильному верстаті, заточувального верстата — інструкцією з охорони праці підчас роботи на заточувальному верстаті. 1.28. У разі використання електротехнічних пристроїв І класу (наприклад, насосного агрегату типу «ГНОМ») та виконання робіт з використанням електротехнічних пристроїв у приміщеннях з підвищеною небезпекою слюсарю-сантехніку повинна бути присвоєна кваліфікаційна група II з електробезпеки. 1.29. Для виконання робіт на висоті 1,3 м і вище слюсар-сантехнік забезпечується інвентарним засобом підмощування з перильним огородженням та повинен пройти інструктаж за Інструкцією з охорони праці під час використання засобів підмощування. Для виконання робіт на висоті, що не потребують упору в конструкції споруд (наприклад, огляду обладнання, розташованого на висоті), допускається використовувати інвентарну приставну драбину-стрем’янку. Стрем’янка повинна мати пристрій, що не допускає самовільного її розсування під час роботи. 1.30. Перед залученням до підсобних робіт з проведення зварювальних та інших полуменевих робіт, пов’язаних із нагріванням деталей до температур, спроможних викликати займання матеріалів та конструкцій, слюсар-сантехнік повинен пройти інструктаж за Інструкцією з охорони праці підчас виконання полуменевих робіт. 1.31. Перед залученням до земляних робіт слюсар-сантехнік повинен пройти інструктаж за Інструкцією з охорони праці підчас виконання земляних робіт. 1.32. Роботи в колодязях (камерах) та затоплених приміщеннях допускається виконувати тільки за нарядом-допуском, після проведення цільового інструктажу, з використанням відповідних засобів індивідуального захисту (рятувального поясу, страхувальної мотузки, газоаналізатора тощо) та під керівництвом відповідальної особи роботодавця. Для закриття з поверхні землі засувок водопровідних мереж, що знаходяться в колодязі, слюсар-сантехнік може забезпечуватися спеціальним пристроєм (подовженим воротком). 1.33. Перед залучення до робіт на проїзній частині слюсар-сантехнік повинен пройти цільовий інструктаж за Інструкцією з охорони праці при роботі на проїзній частині вулиць. У складі бригади повинно бути не менше трьох осіб. Місце виконання робіт огороджується захисним огородженням, яке повинно бути виставлено на відстані не меше ніж 5 м від місця роботи. 1.34. Усі роботи з обслуговування електротехнічних пристроїв будинкового та прибудинкового май¬на виконує електротехнічний персонал. 1.35. До функціональних обов’язків сантехніка не входить обслуговування газового обладнання. Сучасні технології сантехнічних робіт не передбачають використання розплавленої сірки для заливки стиків каналізаційних труб. 1.36. Слюсар-сантехнік несе відповідальність за порушення вимог, викладених у даній інструкції, згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.
Засоби колективного захисту поділяються на такі класи:
засоби нормалізації повітря ( вентиляція, опалення, кондиціонування ) засоби нормалізації освітлення ( джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне обладнання ) засоби захисту від шуму вібрації ( огородження, звукоізоляція, віброізоляція ) засоби захисту від ураження електричним струмом ( заземлення, занулення, автоматичне відключення) засоби захисту від дії механічних факторів ( огородження, сигналізація, знаки безпеки ).
Засоби індивідуального захисту поділяються :
ізолюючі костюми (пневмокостюми, скафандри ) засоби захисту органів дихання ( протигази, респіратори, пневмошлеми) спеціальний одяг ( куртки , комбінезони, брюки, халати ) засоби захисту рук ( рукавиці) засоби захисту очей окуляри засоби захисту голови, обличчя (каски, шоломи , захисні щитки ) засоби захисту органів слуху ( навушники вкладиші)
Тема: Розбирання
сільськогосподарських машин, тракторів комбайнів, підготовка їх до ремонту
Тема уроку: Типи машин для приготування та внесення добрив, їх будова
Технологічний процес підготовки і внесення добрив поєднує три складових: технологію, систему машин і організацію процесу. Кожна з цих складових є важливою, всі вони взаємозв’язані, але технологічний процес слід розглядувати в такій послідовності: технологія, комплекс машин, а потім організацію робіт.
Організація технологічного процесу із підготовки і внесення добрив залежатиме від видів добрив і способів їх внесення. Підготовка і внесення мінеральних добрив значно залежить від фізико-механічних властивостей добрив, які визначають режим роботи машин. Серед них основними є гігроскопічність, злежуваність, сипкість і розсіюваність. Що більшу сипкість мають добрива, то краще і надійніше працюватиме машина та час їх внесення. Існують такі способи внесення добрив: основне -- внесення добрив перед сівбою або садінням культур; припосівне -- внесення добрив водночас із сівбою або садінням культур; підживлення -- внесення добрив під час вегетації рослин. Крім того, внесення добрив може бути суцільне (розкидне), місцеве (локальне), а також поверхневе і глибоке.
Організація технологічного процесу з підготовки і внесення добрив ґрунтується на дотриманні агротехнічних вимог, спрямованих на раціональне і ефективне їх використання: найбільш повне зберігання поживних речовин; усунення втрат добрив; перетворення поживних речовин добрив на більш доступні для рослин форми; набування ними кращих фізико-механічних властивостей; найбільш рівномірний розподіл добрив тощо.
Добрива, що злежалися, перед використанням потрібно подрібнити і просіяти. Розмір частинок після подрібнення становить не більше ніж 5 мм, вміст частинок менш як 1 мм допускається до 6 %.
У процесі фасування втрати добрив з паперовою мішкотарою не мають перевищувати 1 %, а з поліетиленовою — 0,5 %. У подрібнених добривах уміст шматків мішкотари має бути не більше ніж 3 % маси паперових і 0,08 % маси поліетиленових мішків.
У разі змішування добрив вологість компонентів не має відрізнятися від стандартної більш як на 25 %. Відхилення від заданого співвідношення поживних елементів у тукосумішах допускається не більше ніж ± 5 %, а неоднорідність суміші — не більше ніж ± 10 %.
До внесення органічних добрив ставляться такі агротехнічні вимоги: розкидані добрива негайно загортають у ґрунт; дотримуються заданої дози внесення добрив і рівномірності їх розподілу по поверхні поля. Нерівномірність розподілу за шириною розкидання допускається в межах 0...25 %, у напрямку руху — 0...10 %. Відхилення фактичної дози від заданої має бути не більш як 5 %.
Глибина загортання органічних добрив становить 15…25 см, до того ж на піщаних ґрунтах їх заорюють глибше, що залежить від кліматичних умов.
Використання свіжого гною і наявність в органічних добривах сторонніх предметів не допускається. Машини мають забезпечувати внесення добрив і їх сумішей 5…60 т/га.
Для внесення органічних добрив робочі органи машин мають забезпечувати швидке регулювання норми висіву, вони не мають забиватися і залипати.
За поверхневого внесення мінеральних добрив відцентровими розкидачами нерівномірність розподілу по всій площі поля не має перевищувати 25 %. Відхилення фактичної дози внесення добрив від заданої ±10 %.
Огріхи між суміжними проходами розкидачів не допускаються. Перекриття у стикових міжряддях має бути не більш як 5 % ширини захвату агрегату. У разі внесення у ґрунт мінеральних добрив глибина стрічкового внесення основних доз мінеральних добрив до сівби становить, см: під зернові культури на суглинкових дерново-опідзолених ґрунтах - 8…10; на піщаних і супіщаних ґрунтах 10…12; на різних ґрунтах посушливої степової зони - 12…15; під кукурудзу і цукровий буряк - 12…15; під бобові і соняшник - 10…12.
Плоскорізний обробіток ґрунту з одночасним внесенням основного добрива суцільним шаром здійснюють на глибину 15…25 см. Внесення туків, як правило, поєднують з основним або останнім паровим обробітком ґрунту.
Основне добриво, яке вносять одночасно з сівбою зернових, доцільно розміщувати на 3…4 см нижче від глибини загортання насіння.
Підкореневе підживлення озимих культур виконують у поперечному напрямку до засіяних рядків на зниженій швидкості, щоб зменшити пошкодження рослин. У разі підживлення рослин добрива вносять у ґрунт на глибину 3…5 см стрічками з інтервалами 15 см.
Глибоке внесення добрив особливо ефективне в насадженнях, розміщених на схилах. Починають глибоке внесення добрив, як правило, на третій четвертий рік після садіння, коли коренева система виходить за межі посадкової щілини. Через 5 – 6 років добрива вносять повторно, збільшуючи дозу в 4 – 5 разів залежно від перерви і результату аналізу вмісту рухомих форм поживних речовин методом ґрунтової і рослинної діагностики.
Розкидач органічних добрив РОУ-6А призначений для поверхневого розкидання органічних добрив, торфокришки, компостів тощо. Без розкидального пристрою його використовують для перевезення різних вантажів.
Розкидач складається з рами, на якій змонтовано кузов з конвеєром, розкидального пристрою 1 і механізму передач. Вантажність кузова 6 т. Ланцюгово-пластинчастий конвеєр подає добрива до розкидального пристрою. Конвеєр виконаний із чотирьох зварних ланцюгів 14 кроком 27 мм, об’єднаних попарно в дві гілки. Натяг ланцюгів регулюють гвинтами 16. Конвеєр урухомлюється від ВВП трактора через редуктор. На ведучому валу редуктора є корпус корби 10, а на корпусі — диск 12. Тяга 8 з’єднує палець диска зі щоками 6 храпового колеса 5. Палець диска розміщений ексцентрично до осі вала урухомника конвеєра і за кожного оберту надає коливального руху щокам. При цьому собачка 7, закріплена між щоками, прокручує храпове колесо, а разом з ним і ведучий вал 3 конвеєра.
Розкидальний пристрій 1 складається з подрібнювального та розкидального барабанів. Подрібнювальний барабан установлюють у кузові причепа, а верхній — за його межами. Завдяки цьому добрива інтенсивно подрібнюються і розкидаються на ширину 4…6 м.
Барабани обертаються від втулково-роликових ланцюгів. Частота обертання подрібнювального барабана 385 хв–1. Розкидач агрегатується із тракторами класу 1,4. Його вантажність 6 т. Продуктивність до 52 т/год.
Машина для внесення рідких добрив МЖТ-10 призначена для самозавантажування, транспортування, перемішування і розливання рідких органічних добрив на поверхні поля, а також для перевезення технічної води, браги та інших неїдких рідин.
Рис. 2.9 Машина для внесення рідких добрив МЖТ-10:
а — загальний вигляд; б — схема заправки;в — схема перемішування;г — схема розливання добрив; 1 — цистерна;
Машина складається з цистерни 1, балансирної підвіски, зчіпного пристрою, вакуумної установки 12, заправної штанги 6, відцентрового насоса 13, перемикального пристрою 8, розливного пристрою 9, телескопічного карданного вала. Вона обладнана холодильником, рівнеміром 14, вакуумним 5 і рідинним 4 клапанами, пневматичною гальмівною системою, приладами освітлення і сигналізації. Цистерна має два люки — для огляду та очищення цистерни, для завантаження машини автономними засобами.
Тема: Розбирання сільськогосподарських машин, тракторів комбайнів, підготовка їх до ремонту
Тема уроку: Будова ґрунтообробних машин і агрегатів
Розробити конспект, вивчити будову та призначення. див за посиланням
Борона дискова БДТ-3 призначена для розробки, розпушування скиб після оранки, обробітку ущільненого ґрунту, луків, пасовищ і т. інше.
Борона складається (рис. 1.3.3) з чотирьох дискових батарей, рами (4), причіпки (1), коліс (3), механізму вирівнювання і піднімання та гідросистеми.
Батарея становить собою набір сферичних дисків з вирізами, які змонтовані на осі. Дві передні і права задня батареї мають по сім дисків. На лівій задній встановлено вісім дисків для підрізання ґрунту в проміжку між передніми батареями. Ширина захвату борони 3 м. Глибина обробітку 16 – 25 см. Робоча швидкість до 10 км/год.
Борона дискова причіпна АНТАРЕС 4Х4призначена для передпосівного обробітку ґрунту зернових, технічних та кормових культур, знищення бур’янів і подрібнення пожнивних решток, а також подрібнення, вирівнювання і ущільнення ґрунту після дискування. Кількість рядів дисків – 4. Кожний диск борони змонтований на індивідуальному стояку, що дозволяє працювати на полях з великою кількістю бур’янів та пожнивних решток. Конструкція машини дозволяє плавно регулювати кут атаки кожного ряду дисків у межах від 00 до 300. Ширина захвату борони 4 м. Глибина обробітку 8 – 18 см. Робоча швидкість до 12 км/год. Агрегатується з тракторами потужністю не менше 200 к.с.
Борона дискова начіпна PALLADA2400 призначена для передпосівного обробітку ґрунту під посіви зернових, технічних та кормових культур, знищення бур’янів і подрібнення пожнивних решток, а також подрібнення, вирівнювання і ущільнення ґрунту після дискування. Кількість рядів дисків – 2. Кожний диск борони змонтований на індивідуальному стояку, що дозволяє працювати на полях з великою кількістю бур’янів та пожнивних решток. Конструкція машини дозволяє плавно регулювати кут атаки кожного ряду дисків у межах від 00 до 300. Ширина захвату борони 2,4 м. Глибина обробітку 10–14 см. Робоча швидкість до 12 км/год. Агрегатується з тракторами потужністю не менше 80 к.с.
Глибину обробітку ґрунту дисковими боронами регулюють зміною кута атаки батарей. Що більший кут атаки батарей, то більша глибина обробітку ґрунту.
Культиватори призначені для розпушування поверхні ґрунту на глибину до 12 см і глибокого розпушування на глибину до 25 см і більше, знищення бур'янів, внесення у ґрунт мінеральних добрив, підгортання і нарізування поливних борозен.
До культиваторів ставлять такі агротехнічні вимоги: за суцільного обробітку ґрунту поверхня поля має бути рівною, дрібногрудочкуватою, без гребенів і борозен, вологі шари ґрунту не мають виноситися, робочими органами культиваторів на поверхню поля; відхилення від заданої глибини обробітку ґрунту може бути не більше ± 1 см, робочі органи культиватора повинні знищувати не менше 98–99% бур'янів.
Культиватори за призначенням поділяють на такі групи: для суцільного (парові), міжрядного (просапні) обробітку ґрунту і спеціального призначення.
Культиватори для суцільного обробітку ґрунту застосовують для підрізання бур'янів, розпушення та передпосівного обробітку ґрунту.
Просапні культиватори використовують для передпосівного та міжрядного обробітку просапних культур, їх називають ще культиватори-рослинопідживлювачі. Вони розпушують ґрунт, підрізають бур'яни, підгортають рослини в рядках, проводять підживлення рослин тощо.
Спеціальні культиватори мають вузьке призначення. До них відносять садові культиватори, протиерозійні, фрезерні та інші.
Культиватори за способом агрегатування поділяються на начіпні та причіпні.
Культиватор паровий швидкісний КПС-4(К– культиватор, П– паровий, С– швидкісний, 4 –- ширина захвату, м) призначений для передпосівного суцільного розпушення ґрунту на глибину до 12 см та очищення ґрунту на чорних парах від бур'янів з одночасним боронуванням. Робоча швидкість до 12км/год. Випускається у причіпній або начіпній модифікаціях. Один культиватор агрегатується з тракторами класу 0,9 і 1,4. Два культиватори зчіпкою СГ-11У з'єднують з тракторами тягових класів 3. Чотири культиватори зчіпкою СГ-16 агрегатують з тракторами класу 5.
Причіпний культиватор КПС-4 (рис.1.3.5) складається з рами 4, коліс 3 з пневматичними шинами, сниці 11, робочих органів 6, приєднаних до гряділів 5 та 9, начіпного механізму 8 для приєднання борін та механізму регулювання заглиблення робочих органів 2. Рама культиватора зварна чотирикутної форми.
Рис.1.3.5. Культиватор КПС-4
1 і 12 – бічні бруси сниці; 2 – гвинтовий механізм опорного колеса; 3 – опорне колесо; 4 – рама; 5 і 9 – гряділі; 6 – робочі органи (стрілчата лапа), 7 – повідець; 8 – начіп для приєднання борін; 10 – гідроциліндр; 11 – сниця; 13 – причіпний пристрій;
14 – підставка; 15 – транспортна тяга
На культиваторах для суцільного обробітку ґрунту найчастіше застосовують універсальні стрілчасті (рис.1.3.4.в) і розпушувальні (рис.1.3.4.г) лапи. Стрілчасту лапу прикріплено жорстко до стояка. На культиваторах для суцільного обробітку ґрунту застосовують індивідуальне або групове (по 2 – 3 лапи) шарнірно-радіальне кріплення лап до бруса рами. Шарнірне з'єднання стояків лап з рамою проводять за допомогою гряділів, повідців тощо. Таке кріплення забезпечує копіювання лапами рельєфу поля і збереження заданої глибини обробітку ґрунту.
Для регулювання глибини ходу робочих органів є механізми гвинтового типу. Гвинт кожного механізму з'єднаний з кронштейном колеса і бічним променем сниці. Цими механізмами можна змінювати положення ходових коліс відносно рами.
У начіпному культиваторі КПС-4 замість причіпної сниці до рами скобами і болтами кріплять механізм навішування на трактор. Цей культиватор комплектують укороченими гряділями.
Суцільну культивацію проводять поперек або під кутом до попереднього напрямку обробітку ґрунту.
Плугимають забезпечувати обробіток ґрунту на глибину 22-32 см. Відхилення від заданої глибини обробітку не має перевищувати 5%. Рослинні рештки та добрива мають загортатися у ґрунт на глибину 12-15 см. Передплужники мають підрізати 2/3 ширини скиби і укладати верхній шар ґрунту на дно борозни, а глибина обробітку має становити 8 – 12 см. Скиби на поверхні поля мають бути прямолінійними і щільно прилягати одна до одної, поверхня зораного поля – рівною, без глибоких борозен та гребенів (висота гребенів не більше 5см). Зоране поле має бути розпушене. Ширина захвату всіх корпусів має бути однаковою. Можливе відхилення від ширини захвату не більше 10 %. Після проходу плуга дно борозни має бути чистим. У плуга має бути пристрій для приєднання борони або котка. Потрібно, щоб безполицеві корпуси залишали на поверхні поля 75 – 85% стерні, не розпилювали ґрунт. На зораному полі не має бути огріхів.
Загальна будова плуга
1 – корпус, 2 – передплужник, 3 – дисковий ніж, 4 – рама, 5 – пристрій для з’єднання з трактором,
Борони. Типи борін, робочі органи, їх технічна характеристика і технологічний процес роботи
Борони застосовують для розпушення ґрунту, подрібнення грудок, вирівнювання поверхні поля, знищення і вичісування бур’янів, руйнування ґрунтової кірки іт. інше.
Залежно від типу робочих органів борони поділяють на дискові та зубові. Дискові борони за призначенням поділяють на польові, садові та болотні.
Зубові борони мають робочі органи у вигляді зубів, нижня частина яких робоча. Зуби закріплюють на жорсткій або шарнірній рамі. Остання складається з окремих ланок з робочими органами, які шарнірно з'єднані між собою.
Робочі органи борін:
а – зуб квадратного перерізу; б – зуб круглий; в – зуб овальний; г – лапчастий зуб; д – зуби сітчастої борони;
е – ножеподібні зуби; є – голчастий диск; ж – зуб пружинної борони
Зуби квадратного, круглого і еліпсоподібні перерізів у нижній частині загострені. Зуб квадратного перерізу має в нижній частині зріз. Під час роботи квадратний зуб переміщується ребром або косим зрізом за напрямком руху. Прямокутні зуби розміщують вузькою або широкою гранню за напрямком руху, а еліпсоподібні — закругленим боком.
Зуби на бороні розміщують рядами, але із зміщенням у сусідніх рядах. Щоб борона не забивалася грудками, рослинними рештками зуби в ряду розміщують на відстані один від одного не менше 15 см.
Залежно від тиску на один зуб борони з жорсткою рамою поділяються на важкі (16-20Н), середні (12-15Н) і легкі (6-10Н).
Під час руху борін кожний зуб має робити свою борозну. Відстань між сусідніми борознами залежить від конструкції борони і знаходиться в межах від 22 до 49 мм. Глибина обробітку становить 3 – 10 см і залежить від маси борони і довжини з'єднувальних повідців
Борони зубові:
а – БЗТС-1,0; б – сітчаста БСО–4; в – шлейф-борона ШБ-2,5;
